Микола Куліш. Вибрані твори
Електронна книга | Код товару 838748
Yakaboo 4/5 1 відгук
Автор
Микола Куліш
Видавництво
Смолоскип
Мова
Українська
Рік видання
2014
ISBN
978-966-2164-92-3
Тип
Електронна
Література країн світу
Українська література
Література за періодами
Література XX ст.

Все про електронну книгу Микола Куліш. Вибрані твори

Пропонуємо увазі читачів вибрані твори Миколи Куліша (1892-1937) — найсамобутнішого українського драматурга ХХ ст., чия творчість довгий час замовчувалась на радянських теренах, але від того не втрачала актуальності. Видання містить десять п’єс («97», «Отак загинув Гуска», «Зона», «Хулій Ху-рина», «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Закут», «Патетична соната», «Вічний бунт», «Маклена Ґраса»), щоденникові записи, уривки з листування, а також ґрунтовні літературознавчі статті про письменника.

Книга стане у пригоді студентам, викладачам, широкому колу зацікавлених осіб. Видання може бути використане як навчальний посібник.

Характеристики
Автор
Микола Куліш
Видавництво
Смолоскип
Мова
Українська
Рік видання
2014
ISBN
978-966-2164-92-3
Тип
Електронна
Література країн світу
Українська література
Література за періодами
Література XX ст.
Рецензії
  •  
    Хороший том, але Куліш навіть і по смерті змушує нас сперечатися 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Микола Куліш – дуже важлива для мене постать доби Розстріляного відродження, його драми читаю та перечитую з хвилюванням і насолодою, тому думка придбати якусь гарну збірку творів письменника виникла давно. Побачивши на Yakaboo книгу, видану в авторитетній серії «Розстріляне відродження», недовго вагався і встиг купити один з останніх доступних в онлайн-книгарні друкованих примірників. Сподіваюся, не вважатиметься обманом, що я, маючи паперовий екземпляр, рецензую електронну версію – зміст обох мусить зрештою бути однаковим. Книга загалом справдила мої вибагливі очікування, хоча не обійшлося без кількох дуже суперечливих моментів, про які окремо скажу далі. Почну з хорошого. Це ошатний і товстий том, з гарною та приємною на доторк обкладинкою, якісним папером. Тримати його в руках – велика втіха. Саме про щось подібне і мріяв, шукаючи поповнення для домашньої бібліотеки. Я також не помилився, коли розраховував, що відоме видавництво «Смолоскип» не обмежиться банальним передруком п’єс, а додасть біографію автора, літературно-критичні статті, докладні примітки й коментарі до творів. Усе це в книзі є. Над виданням ретельно працювали кілька років, і воно вийшло друком у буремному 2014-му, тож у вступній статті одразу простежуються очевидні паралелі між революційною добою, в яку судилося творити Кулішеві, та теперішнім часом. Упорядники висловлюють сподівання, що «слово Миколи Куліша буде почуте не лише в постреволюційні, а й мирні часи». Після вступу вміщено короткий біографічний нарис про автора, який, безперечно, допомагає розумінню його творчості. З літературознавчих публікацій окремо відзначу ґрунтовну й поживну для розуму статтю Віри Агеєвої, яка аналізує вершинні п’єси Миколи Куліша з погляду нерозв’язного конфлікту героїв-ідеалістів із навколишнім світом, їхнього бунту проти дійсності. Дуже корисним довідковим матеріалом є вміщена наприкінці тому бібліографія літератури про життя й творчість Миколи Куліша – чудовий орієнтир для дальших самостійних пошуків. Не оминув я увагою і добірку фотоматеріалів: на світлинах можна побачити самого письменника в різні періоди життя, його дружину, друзів.
    Тепер про те, що викликало заперечення або й зовсім мені не сподобалося. Хоч як дивно, головні питання стосуються власне текстів п’єс. Річ у тім, що укласти збірку творів Миколи Куліша – задача далеко не така проста, як може здаватися на перший погляд. Неодноразово наражаючись на жорсткий опір радянської цензури, яка забороняла ставити його драми на сцені театрів, письменник, зацькований агресивною критикою комуністичних рецензентів, часом ішов на компроміси, а точніше намагався «перехитрувати» репертком, вносячи у текст певні ідеологічно «правильні» корективи. Внаслідок цього маємо кілька редакцій головних Кулішевих драм, з яких остання – не завжди найкраща. Отут і починаються проблеми, бо, керуючись формальними принципами, упорядники збірки вирішили давати твори в останній прижиттєвій авторській редакції. Але це, як казав творець більшовицького режиму Володимир Ленін, «по форме правильно, а по существу издевательство», бо ж саме останні версії п’єс є найбільш радянізованими, пристосованими до вимог цензури і заангажованих критиків. Найкраще це помітно на прикладі двох альтернативних фіналів «Патетичної сонати». Оскільки жодну з версій за життя автора не надрукували, вибір кращого варіанту залежить від уподобань видавців. У «Смолоскипі» віддали перевагу третій редакції – останній прижиттєвій. Автор коментарів до «Вибраних творів» Сергій Іванюк стверджує, що в цій версії п’єси Куліш «притлумлюючи ідеологічні, національні, сьогоденні проблеми, зробив ще виразнішими проблеми загальнолюдські», тому саме вона є найдовершенішою. Звісно, кожен читач, а тим паче фаховий критик, має повне право на власну думку й бачення, але особисто я, порівнюючи фінали другої і третьої редакцій «Патетичної сонати», не бачу «увиразнення загальнолюдських проблем». Зате на просте око помітні поступки, зроблені автором на догоду радянській цензурі. Й річ не в притлумлені національних моментів, якби ж лише це. У третій редакції сталося дещо куди гірше – змінено емоційне враження від зустрічі Марини з Ільком, зламано, якщо так можна висловитися, баланс і паритетність у стосунках героїв. Відбулося саме те, чого домагалася нещадна критика – приниження «контрреволюціонерки» Марини. Якщо в другій редакції Марина веде діалог з Ільком на рівних і смертельний постріл сприймається як однаково фатальний фінал для обох, то в пізнішому варіанті Ілько вивищується над Мариною з позиції справедливого судді, викриває її товаришам, сповнивши свій ідейний обов’язок. П’єса завершується майже на бадьорій ноті. То інша річ, що Микола Куліш був великим майстром тонких натяків, і навіть з таким фіналом ми розуміємо: Ілько ненадовго пережив кохану. Але ж навіщо тепер давати цензуровану версію як основну, змушуючи сучасного читача, далеко не завжди достатньо кваліфікованого й досвідченого, читати між рядків? Маючи різні редакції, можемо обрати найкращу, а не просто хронологічно пізнішу. Я не згоден, що останній варіант п’єси – найдовершеніший. Для мене справжнім фіналом «Патетичної…» завжди буде надзвичайно глибокий, справді довершений діалог Марини та Ілька з другої редакції – навіть зважуся сказати, що це один з найсильніших текстів, відомих мені в українській літературі. Там напрочуд виразно показано трагедію обох головних героїв і на прикладі їхніх доль – загальну згубність українського суспільного розколу в революційні та пореволюційні роки. Тема, яка надзвичайно актуальна й сьогодні. Пропоную кожному читачеві рецензії самостійно порівняти фінали і зробити власні висновки.
    Так само в останній редакції подано у «Вибраних творах» і «Народного Малахія». З ним, щоправда, трохи інша ситуація, бо про якусь розбіжність поглядів і естетичних вподобань цього разу не йдеться – самі ж упорядники говорять про «барабанний патос» сцени на заводському подвір’ї і визнають, що додав її автор під тиском критики. Одначе, на відміну від «Патетичної…», останню редакцію «Народного Малахія» за життя Куліша опублікували, тому й передрук того видання подано як основну версію, натомість альтернативний більш ранній варіант четвертої дії (сцену на майдані) наведено дрібним шрифтом у коментарях. Тим часом на цьому прикладі хибність принципу «остання версія твору – найбільш правильна» особливо впадає в око, бо штучна сцена біля заводу розриває навіть логіку перебігу подій: у рукопису повії забирають Малахія з майдану до публічного будинку, тобто четверта й п’ята дії пов’язані. Сцена на заводському подвір’ї руйнує цю стрункість, випадає із загального контексту. Отже, рішення передрукувати варіант саме з нею знову-таки формально обґрунтоване, але залишає питання: а чи завжди так уже доречно жорстко дотримуватися формальних критеріїв? Література, як відомо, не фізика й не кримінальний кодекс. Якщо в опублікованому варіанті твір зазнав тиску цензури, але ми маємо більш ранній рукопис, то чи доречно знов і знов тиражувати понівечену версію?
    Заради справедливості й об’єктивності зазначу: головні розбіжності редакцій у книзі вказано, але проблема в тому, що основними даються цензуровані і, як на мою особисту думку, менш вдалі версії творів. За такого підходу про існування автентичних ранніх редакцій дізнаються лише найприскіпливіші читачі, котрі зазирають у коментарі. Вважаю, що у випадку з творами Куліша слід бути гнучкішими. Можливо, варто піти на сміливий експеримент і давати різні редакції паралельно в основному тексті з відповідним коментарем, а не в примітках. Так, це ускладнить читання, зате дасть читачеві повніше уявлення про твори, еволюцію автора й цензуру. Для ширшого ж читацького загалу, приміром школярів, потрібно зробити окреме видання саме ранніх версій, які ще не зазнали цензури. Розумію, це складно, але що поробиш – Микола Куліш такий суперечливий і особливий. Загальний же мій висновок такий: книга, безперечно, корисна і потрібна для тих, хто вже добре обізнаний зі спадщиною Куліша. Якщо ви знаєте про існування різних редакцій п’єс, любите і ґрунтовно вивчаєте творчість драматурга – «Вибрані твори» для вас, можете їх сміливо купувати, знайдете для себе багато цікавого матеріалу. Однак школярам і непідготовленим читачам, у яких відбувається тільки перше знайомство з Миколою Кулішем, я цю книгу якщо й радив би, то дуже обережно – хай уже вибачать мене видавці та упорядники. Адже читач-початківець рідко звертає увагу на прикінцеві коментарі, тому в нього може скластися хибне уявлення про твори: радянські зовнішні форми спотворять йому глибинний зміст авторського послання. Я ж є читачем достатньо підготовленим і прискіпливим, тому, попри певне розчарування, завершити все-таки хочу подякою видавництву «Смолоскип» та упорядникам нової збірки. Хоча я не погоджуюся з їхнім вибором на користь останніх редакцій, проте визнаю – роботу зроблено велику і важливу, питання ж щодо того, які варіанти п’єс вважати автентичними, складне й спірне. Микола Куліш навіть сьогодні спонукає нас сперечатися й це, мабуть, добре. Хай там як, серія «Розстріляне відродження» привернула мою увагу і, мабуть, куплю ще не один з її томів.
Купити - Микола Куліш. Вибрані твори
Микола Куліш. Вибрані твори
56 грн
Доступні формати для скачування:
 

Рецензії Микола Куліш. Вибрані твори

4/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    Хороший том, але Куліш навіть і по смерті змушує нас сперечатися 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Микола Куліш – дуже важлива для мене постать доби Розстріляного відродження, його драми читаю та перечитую з хвилюванням і насолодою, тому думка придбати якусь гарну збірку творів письменника виникла давно. Побачивши на Yakaboo книгу, видану в авторитетній серії «Розстріляне відродження», недовго вагався і встиг купити один з останніх доступних в онлайн-книгарні друкованих примірників. Сподіваюся, не вважатиметься обманом, що я, маючи паперовий екземпляр, рецензую електронну версію – зміст обох мусить зрештою бути однаковим. Книга загалом справдила мої вибагливі очікування, хоча не обійшлося без кількох дуже суперечливих моментів, про які окремо скажу далі. Почну з хорошого. Це ошатний і товстий том, з гарною та приємною на доторк обкладинкою, якісним папером. Тримати його в руках – велика втіха. Саме про щось подібне і мріяв, шукаючи поповнення для домашньої бібліотеки. Я також не помилився, коли розраховував, що відоме видавництво «Смолоскип» не обмежиться банальним передруком п’єс, а додасть біографію автора, літературно-критичні статті, докладні примітки й коментарі до творів. Усе це в книзі є. Над виданням ретельно працювали кілька років, і воно вийшло друком у буремному 2014-му, тож у вступній статті одразу простежуються очевидні паралелі між революційною добою, в яку судилося творити Кулішеві, та теперішнім часом. Упорядники висловлюють сподівання, що «слово Миколи Куліша буде почуте не лише в постреволюційні, а й мирні часи». Після вступу вміщено короткий біографічний нарис про автора, який, безперечно, допомагає розумінню його творчості. З літературознавчих публікацій окремо відзначу ґрунтовну й поживну для розуму статтю Віри Агеєвої, яка аналізує вершинні п’єси Миколи Куліша з погляду нерозв’язного конфлікту героїв-ідеалістів із навколишнім світом, їхнього бунту проти дійсності. Дуже корисним довідковим матеріалом є вміщена наприкінці тому бібліографія літератури про життя й творчість Миколи Куліша – чудовий орієнтир для дальших самостійних пошуків. Не оминув я увагою і добірку фотоматеріалів: на світлинах можна побачити самого письменника в різні періоди життя, його дружину, друзів.
    Тепер про те, що викликало заперечення або й зовсім мені не сподобалося. Хоч як дивно, головні питання стосуються власне текстів п’єс. Річ у тім, що укласти збірку творів Миколи Куліша – задача далеко не така проста, як може здаватися на перший погляд. Неодноразово наражаючись на жорсткий опір радянської цензури, яка забороняла ставити його драми на сцені театрів, письменник, зацькований агресивною критикою комуністичних рецензентів, часом ішов на компроміси, а точніше намагався «перехитрувати» репертком, вносячи у текст певні ідеологічно «правильні» корективи. Внаслідок цього маємо кілька редакцій головних Кулішевих драм, з яких остання – не завжди найкраща. Отут і починаються проблеми, бо, керуючись формальними принципами, упорядники збірки вирішили давати твори в останній прижиттєвій авторській редакції. Але це, як казав творець більшовицького режиму Володимир Ленін, «по форме правильно, а по существу издевательство», бо ж саме останні версії п’єс є найбільш радянізованими, пристосованими до вимог цензури і заангажованих критиків. Найкраще це помітно на прикладі двох альтернативних фіналів «Патетичної сонати». Оскільки жодну з версій за життя автора не надрукували, вибір кращого варіанту залежить від уподобань видавців. У «Смолоскипі» віддали перевагу третій редакції – останній прижиттєвій. Автор коментарів до «Вибраних творів» Сергій Іванюк стверджує, що в цій версії п’єси Куліш «притлумлюючи ідеологічні, національні, сьогоденні проблеми, зробив ще виразнішими проблеми загальнолюдські», тому саме вона є найдовершенішою. Звісно, кожен читач, а тим паче фаховий критик, має повне право на власну думку й бачення, але особисто я, порівнюючи фінали другої і третьої редакцій «Патетичної сонати», не бачу «увиразнення загальнолюдських проблем». Зате на просте око помітні поступки, зроблені автором на догоду радянській цензурі. Й річ не в притлумлені національних моментів, якби ж лише це. У третій редакції сталося дещо куди гірше – змінено емоційне враження від зустрічі Марини з Ільком, зламано, якщо так можна висловитися, баланс і паритетність у стосунках героїв. Відбулося саме те, чого домагалася нещадна критика – приниження «контрреволюціонерки» Марини. Якщо в другій редакції Марина веде діалог з Ільком на рівних і смертельний постріл сприймається як однаково фатальний фінал для обох, то в пізнішому варіанті Ілько вивищується над Мариною з позиції справедливого судді, викриває її товаришам, сповнивши свій ідейний обов’язок. П’єса завершується майже на бадьорій ноті. То інша річ, що Микола Куліш був великим майстром тонких натяків, і навіть з таким фіналом ми розуміємо: Ілько ненадовго пережив кохану. Але ж навіщо тепер давати цензуровану версію як основну, змушуючи сучасного читача, далеко не завжди достатньо кваліфікованого й досвідченого, читати між рядків? Маючи різні редакції, можемо обрати найкращу, а не просто хронологічно пізнішу. Я не згоден, що останній варіант п’єси – найдовершеніший. Для мене справжнім фіналом «Патетичної…» завжди буде надзвичайно глибокий, справді довершений діалог Марини та Ілька з другої редакції – навіть зважуся сказати, що це один з найсильніших текстів, відомих мені в українській літературі. Там напрочуд виразно показано трагедію обох головних героїв і на прикладі їхніх доль – загальну згубність українського суспільного розколу в революційні та пореволюційні роки. Тема, яка надзвичайно актуальна й сьогодні. Пропоную кожному читачеві рецензії самостійно порівняти фінали і зробити власні висновки.
    Так само в останній редакції подано у «Вибраних творах» і «Народного Малахія». З ним, щоправда, трохи інша ситуація, бо про якусь розбіжність поглядів і естетичних вподобань цього разу не йдеться – самі ж упорядники говорять про «барабанний патос» сцени на заводському подвір’ї і визнають, що додав її автор під тиском критики. Одначе, на відміну від «Патетичної…», останню редакцію «Народного Малахія» за життя Куліша опублікували, тому й передрук того видання подано як основну версію, натомість альтернативний більш ранній варіант четвертої дії (сцену на майдані) наведено дрібним шрифтом у коментарях. Тим часом на цьому прикладі хибність принципу «остання версія твору – найбільш правильна» особливо впадає в око, бо штучна сцена біля заводу розриває навіть логіку перебігу подій: у рукопису повії забирають Малахія з майдану до публічного будинку, тобто четверта й п’ята дії пов’язані. Сцена на заводському подвір’ї руйнує цю стрункість, випадає із загального контексту. Отже, рішення передрукувати варіант саме з нею знову-таки формально обґрунтоване, але залишає питання: а чи завжди так уже доречно жорстко дотримуватися формальних критеріїв? Література, як відомо, не фізика й не кримінальний кодекс. Якщо в опублікованому варіанті твір зазнав тиску цензури, але ми маємо більш ранній рукопис, то чи доречно знов і знов тиражувати понівечену версію?
    Заради справедливості й об’єктивності зазначу: головні розбіжності редакцій у книзі вказано, але проблема в тому, що основними даються цензуровані і, як на мою особисту думку, менш вдалі версії творів. За такого підходу про існування автентичних ранніх редакцій дізнаються лише найприскіпливіші читачі, котрі зазирають у коментарі. Вважаю, що у випадку з творами Куліша слід бути гнучкішими. Можливо, варто піти на сміливий експеримент і давати різні редакції паралельно в основному тексті з відповідним коментарем, а не в примітках. Так, це ускладнить читання, зате дасть читачеві повніше уявлення про твори, еволюцію автора й цензуру. Для ширшого ж читацького загалу, приміром школярів, потрібно зробити окреме видання саме ранніх версій, які ще не зазнали цензури. Розумію, це складно, але що поробиш – Микола Куліш такий суперечливий і особливий. Загальний же мій висновок такий: книга, безперечно, корисна і потрібна для тих, хто вже добре обізнаний зі спадщиною Куліша. Якщо ви знаєте про існування різних редакцій п’єс, любите і ґрунтовно вивчаєте творчість драматурга – «Вибрані твори» для вас, можете їх сміливо купувати, знайдете для себе багато цікавого матеріалу. Однак школярам і непідготовленим читачам, у яких відбувається тільки перше знайомство з Миколою Кулішем, я цю книгу якщо й радив би, то дуже обережно – хай уже вибачать мене видавці та упорядники. Адже читач-початківець рідко звертає увагу на прикінцеві коментарі, тому в нього може скластися хибне уявлення про твори: радянські зовнішні форми спотворять йому глибинний зміст авторського послання. Я ж є читачем достатньо підготовленим і прискіпливим, тому, попри певне розчарування, завершити все-таки хочу подякою видавництву «Смолоскип» та упорядникам нової збірки. Хоча я не погоджуюся з їхнім вибором на користь останніх редакцій, проте визнаю – роботу зроблено велику і важливу, питання ж щодо того, які варіанти п’єс вважати автентичними, складне й спірне. Микола Куліш навіть сьогодні спонукає нас сперечатися й це, мабуть, добре. Хай там як, серія «Розстріляне відродження» привернула мою увагу і, мабуть, куплю ще не один з її томів.
 
Характеристики Микола Куліш. Вибрані твори
Автор
Микола Куліш
Видавництво
Смолоскип
Мова
Українська
Рік видання
2014
ISBN
978-966-2164-92-3
Тип
Електронна
Література країн світу
Українська література
Література за періодами
Література XX ст.