Поезія Світлани Короненко – як ірраціональна стихія, що поєднує в собі філософську глибину, метафоричність та особливу музикальність. Критики та літературознавці виділяють кілька ключових рис її творчого стилю: поетеса майстерно поєднує «високу» лексику зі зниженою, що робить її вірші природними та експресивними. Її творам притаманна «невимушена музичність» та «пружність форми», що створює ефект «музики нічиєї» або «музики вітру». Поезію Світлани Короненко називають «срібним шаманством», підкреслюючи точність метафор та магічну атмосферу текстів.

Короненко не боїться бути відвертою з собою, експериментувати зі словом та висвітлювати складні теми. Літературне покоління вісімдесятників, до якого належить Короненко, принесло в українську поезію нову сповідальність, що яскраво втілено в її «небанальній інтонації».