"У себе на батьківщині, у Швейцарії, Педро Ленц є справжньою літературною зіркою. Що цілком справедливо. Педро пише життєво, весело й лірично. Пише вірші й прозу. Пише гохдойч і швейцарською говіркою. На його виступах публіка тішиться розкоші пізнавання самих себе і тих, хто живе поруч із тобою. Добре мати можливість сміятися з того, що не можеш (та й не особливо хочеш) виправити. Добре сміятись із речей, які не впливають на тебе особисто. Скажімо, із сусідського акценту. Хоча за цією легкістю часто проглядає цілком серйозна й доволі безжалісна констатація печальних речей – світ, можливо, не найкраще місце для проживання (світ узагалі – брудний носовик, якщо вже говорити чесно), але оскільки нам випало жити і помирати саме тут, добре було б робити це щонайменше з гумором і любов’ю. У віршах Педро цього вдосталь – і гумору, і любові. А ще співчуття, ностальгії та здорової самоіронії, що робить честь будь-якому справжньому поету.

Одне слово, дуже добре, про мене, мати можливість почитати ці вірші українською. Ці вірші, звісно ж, максимально неукраїнські. Утім, вони й не надто швейцарські" (Сергій Жадан, із передмови до українського видання).