Вже маю колекцію книг видання Антології, і хоча кожна по-своєму улюблена та унікальна, лише до Білоцерківець та Павличка я повсякчас повертаюсь аби перечитати вже завчені рядки їхньої творчості. Мрію колись зустріти Наталку та висловити персонально моє захоплення її стилем, але поки що опишу враження тут) В неї в віршах відчувається надивленість та культурність, дуже чіткий ритм в віршах та дуже легке та приємне відчуття від прози (що є не у всіх авторів з Антології). Вона поєднує романтизм та урбанізм, та через призму своєї творчості знову закохує в світ навколо. Просто не можу не перечитувати її вірші — вони десь відгукуються всередині, немовби читання це діалог з самим собою. Це більш складна поезія, над якою є де зупинитись та задуматись, молодому поезієністу її творчість може здатися... зарозумілою чи що. (так, слова поезієніст не існує) Мені збірка дуже сподобалась. Друк файний, обкладинка світла, тому ношу книгу в сумці лише з палітуркою, бо тканинний переплет дуже чіпляє на себе бруд. Раджу) Дякую!

Звичайно, вперше почув про Наталку Білоцерківець, коли слухав “Мертвих півнів”. Не знаю, наскільки коректно про таке писати, але, звичайно, це дуже гарний вірш. І, само собою зрозуміло, що в поетки є безліч інших заслуг перед людством (по моєму, це не є занадто пафосне твердження - дійсно великий поет). Саме завдяки Малковичу з його прекрасною серією “Українська поетична антологія” відкрив для себе Білоцерківець в повноті. Зараз перечитую вже вдруге - адже добра поезія для того і існує, щоб до неї повертатися. а те що це, власне і є поезія… - мені здається, починаєш розуміти якраз з другого разу. Десь колись була думка, що поезію пишуть до тридцяти. Для себе - мені здається, що поезію починають читати після тридцяти. І відкривати для себе такі імена. Геніальні власне. Білоцерківець не є, як мені здається на слуху аж так активно, але вона зачаровує. І, на мій профанський погляд, вона є власне майстром в академічному значенні цього слова. Глибоке знання світового письменства, літератури, пропускання через призму особистого і національного і на сплаві виходить саме ці згустки метафор, які десь не зовсім ловляться, але залишається глибокий післясмак і бажання походити, подумати, осмислити. Саме за це ми ж і любимо поезію. Саме тому - ця книжка є в моїй приватній книгозбірні.

Раджу всім, хто вважає Ліну Дмитрівну Костенко - вершиною української жіночої лірики, та чи не поезії взагалі - придбати цю збірку. Тим більше її варто придбати тим, хто сумнівається в тому, що після Костенко хорошої поезії вже не було, а пішов якийсь суцільний верлібровий авангард. Наталка Білоцерківець вважається поеткою покоління українських 80-тників. Вона пише з лише їй притаманною легкістю філігранну високу лірику. Слово "коханці" - в неї пронизливе і піднесене до рівня майже святості. "Вино" та "алкоголь" в її поезії - має прямий зв,язок із європейськими поетичними традиціями, та взагалі зі світовою класикою, це така висока метафора, якогось надпобутового досвіду чогось "вишнього", що ніякого зв,язку немає з хімічними градусами. Але, звичайно не всі її вірші лише про кохання й вино. Є й масштабні гостросоціальні сюжети пов,язані з українською ідентичністю та національною пам,яттю. В післямові до книжки інша відома поетка покоління, колегиня Білоцерківець Людмила Таран пише, що: "поезія Білоцерківець не так перенасичена метафорами, як контекстна." І це дуже точне визначення.