Ну от ще одна книжка прочитана мною письменниці Дарини Гнатко. Українську сучасну літературу я не дуже люблю, але час від часу почитую, щоб урізноманітнити процес читання та й просто, бо цікаво. Роман «Мазуревичі. Історія одного роду» розповідає спочатку про життя однієї сім'ї, але потім історія набирає обертів і з кожною сторінкою все більше дізнаєшся про всю родину з покоління в покоління, а саме про - Мазуревичів. Цей рід завжди славився своєю хворобливою гонитвою за грошима та жорстокістю. Деякі члени сім'ї заради багатства та слави готові були пожертвувати щастям своїм та рідних, деякі йшли на злочини та навіть вбивали. Але все змінилось, коли на світ появилась - Ярина, донька одного із роду. Вона не така, як вони, не жорстока. Знаєте, всі романи Гнатко чимось подібні. Кохання, зітхання і завжди головна героїня красуня дівчина з довгою косою. Мало що може вразити з такою шаблонністю, але читаючи цю книгу - в деяких моментах було лячно та неочікувано від розвитку подій. За деяких героїв щиро переживала, а деякі викликали відразу через вчинки, думки. Та в кінці я якось все одно розчарувалась. Мені чогось не вистачило. Було відчуття, що авторка втомилась і просто хоче вже скоріше завершити роман. До речі, і таке враження в мене не тільки з цією книгою виникло, а й з попередніми прочитаними, що засмучує.

Прочитавши багато хвалебних од, які читачі виспівували творам Дарини Гнатко я вирішила довіритись смаку більшості читачів і придбала по акції аж три книги авторки. Думала, що це буде щось на зразок «Століття Якова» чи «Соло для Соломії» Володимира Лиса. Ну, прочитавши «Душа окаянна», яка мені ще відносно сподобалась, бо це була перша книга, тоді я взялась за цю, яку хвалили навіть більше. Але побачила, що, на жаль, авторка пише ніби по однаковому шаблону. В даному випадку – це історія одного роду, чи точніше історія про прокляття роду. Є красуня з довгою важкою косою і красивими очима. Є той самий перший Мазуревич, який був необґрунтовано жорстоким ще з дитинства. Хтось був алкогольно залежним і піднімав руку на свою дружину і т.д. Дуже багато шаблонних описів подій чи описів зовнішності, які час від часу в книзі повторювалися. Стиль просто ідентичний з попередньою книгою, хоч зрозуміло, що це почерк авторки. Але читаючи цю книгу я думала «На що я трачу час?» «Що мені принесе прочитання цієї книги?» Бо читання не приносило позитивних емоцій, хіба спонукало до критики написаного, на жаль. Звісно, на кожну книгу є свій читач, але... мої враження ось такі.

У романі описано долю декількох поколінь родини Мазуревичів, що жили на Полтавщині. Голова родини – дід Зосим – відрізнявся хворобливим бажання нажити вигоду з усіх і усього, розбагатіти, а також занадто суворим, навіть жорстоким норовом, який передався нащадкам. Його син Тихон у гонитві за багатством нехтував не лише почуттями людей, але і їх життям. Однак Тихон не хотів важко працювати і прагнув розбагатіти легко. Його шлях до багатства був простелений сльозами і кров’ю оточуючих його людей. Діти Тихона були зовсім інакшими і не підтримували батька, через що мали досить важкі, напружені стосунки. Тихон навіть пожертвував щастям його доньки, намагаючись видати її заміж за свого бридкого начальника і тим самим забезпечити собі кар’єрне зростання. Мабуть, не було нікого навколо нього, хто б його любив. І одного дня він сам волею долі опинився між життям та смертю. Вражаюча, важка і прониклива історія родини, яка змушує замислися над тим, як долі предків впливають на нащадків, якими засобами і жертвами дехто з людей досягає омріяного місця під сонцем, і чи може сім’я існувати без любові.