Написано об’ємно, всеохоплюєче, маса штрихів і дрібних деталей, - від опису одягу до почуттів, що створює ніби реальну картину, в якій ти перебуваєш і бачиш все на власні очі. Книга про гетьмана Івана Мазепу і про його останнє кохання Мотрю Кочубей, але про Мазепу в книзі не так уже й багато йдеться і іще менше про Мотрю, головне тут – епоха. Детально, в подробицях описується епоха – будівництво фортеці в Києві за вказівкою Петра І і під наглядом Мазепи, стан і настрої війська, безчинства, які московити вчиняють на українських землях, порядки які Московія намагається запровадити на Україні, думи і справи державних мужів, їх аналіз ситуації і роздуми про майбутнє, внутрішні метання Мазепи, яий під гнітом власної відповідальності за долю України, розуміючи, у що може вилитися його мрія про волю України у випадку, якщо цей крок потерпить невдачу приймає рішення зробити цей крок, щоб наступні покоління були вільні. Лепкий описує не самі події чи ситуації. Він в деталях описує загальну картину – якщо це гостина, то як готувалися, які багатства, які світлиці в домі, яка їжа, який одяг, як говорять, про що говорять що дарують, як відповідіють. Як дякують. Це не просто художня, це детальна історична книга. Дуже багато невживаних у сучасному світі слів, про значення яких дізнаєшся із контексту або словника. Також спочатку важко сприймаються діалоги між героями – це не розмови, це ніби словсні битви – хто розумніший, хто прудкіший на думку чи жарт. І окремою ниткою оповіді йде історія кохання Мотрі і Мазепи. Мотря на світанку свого життя, Іван Степанович –на його заході, хоча ніхто йому не дасть його років, бо виглядає він і відчуває себе молодим і дужим. Мотря полюбила не Івана Мазепу, Мотря полюбила державного мужа, який втілював усе те, про що вона мріяла і чого прагнула. На жаль, через матір так і не отримала. Цей роман – вічна класика. Це ті книги, на яких мають виховуватися покоління, які є прикладом літературної творчості, які пишуться на віки. Читається важкувато, але не забувається ніколи.