Одна з прекрасних збірок ранньої Мусаковської. Поезії тут, як маленькі сценки з монологами на різні голоси, що їх читає авторка, перевтілюючись у образи власного альтер-его. Тонка, інтелектуальна, жіноча лірика, великою мірою інтертекстуальна, монолог, насправді виявляється прихованим діалогом із літературою, з класиками, з людством. Стилістично ці вірші ще трохи слабші, трохи менш впевнені у своїх силах, ніж тексти з більш пізніх зібрань, наприклад книжки виданої ВСЛ "Чоловіки, жінки і діти". Гадки не маю, коли ці тексти писалися, але мені вони чітко навіюють незриме відчуття пізніх українських дев'яностих. Чогось такого невловимо тривожного, аскетичного побуту, перехідного часу, коли Україна вже Незалежна, але ще страшенно бідно вдягнена, майбутнє важко собі уявити, а минуле присутнє в образах пострадянських, таких як черга до "Ощадкаси" і так далі. Збірка структурована за принципом театральної п'єси, розбита на частини із трьох дій та двох інтермедій. Люблю цю серію, "Смолоскипа", особливо цікаво бачити як поети з часом ростуть.