Террі Пратчетт відомий своєю сатирою на давно відомі речі, але саме завдяки його гумору часто дивишся на уже знайомі сюжети під новим, цілком несподіваним кутом. Серія про Відьом із Дискосвіту майже вся присвячена відомим історіям: тут уже було і про улюблені казки, і Шекспір, і ельфи. Цього разу під прицілом — “Привид Опери”. Говорячи відверто, я палко люблю цей мюзикл, саме той, що з Баттлером, але Пратчетт не був би собою, якби не зміг і тут поставити все з ніг на голову. Спочатку здається, що усе так само, як і в першоджерелі: помпезна опера, новий власник, гарненька молоденька солісточка, Привид і, звісно, убивства і таємні знаки. Однак придивившись трішки уважніше, ви розумієте, що Крістіна зовсім не така, що у фільмі (а тим паче книзі), і завжди! говорить! з окличною! інтонацією! Опера заледве зводить кінці з кінцями (цілковито не зрозуміло як), новий власник мало не божеволіє, а Привид... Про Привида ви краще прочитайте самі. А тепер додайте до цього відьом — і ви навіть не уявляєте, що буде. Ще одна історія з-під пера сера Террі, здавалося б, знову просто веселенька оповідка з цікавим сюжетом. Але як завжди, вона говорить і про сміливість бути собою, і про покликання, і про творчість та мистецтво. Прекрасно, як завжди ♥