Маруся Чурай (1625–1653) — напівлегендарна українська народна співачка та поетеса часів Хмельниччини, яка, за переказами, жила в Полтаві. Їй приписують авторство низки відомих у народі пісень: «Ой не ходи, Грицю», «Котилися вози з гори», «Засвистали козаченьки» тощо.
За переказами, Маруся Чурай народилася в 1625 році в сім'ї козацького сотника Гордія, одного з провідників антипольського повстання. Після смерті батька, котрий був одним зі старшин під час Повстання Острянина та в 1638 році як бунтівник спалений на багатті у Варшаві, залишилася жити з матір'ю в Полтаві. Їхній будинок стояв на березі Ворскли, неподалік Хрестовоздвиженського монастиря, що зберігся досі.
В юності дівчина мала багато залицяльників, серед яких був молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицеві Бобренку (за іншими версіями — Гриць Остапенко), сину хорунжого Полтавського полку, з яким згодом таємно заручилася. Зі спалахом Хмельниччини в 1648 році Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутися. Дівчина чекала на нього 4 роки. Проте коли Гриць повернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю, бо покохав іншу, Ганнусю з заможної полтавської сім'ї. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, яке вона таємно взяла в місцевої бабусі-відьми, але яке випадково випив Гриць…

Зміст

В кінці греблі шумлять верби
В огороді хмелинонька
Віють вітри, віють буйні
Грицю, Грицю, до роботи
Засвіт встали козаченьки
Зелененький барвіночку
Ішов милий горонькою
Котилися вози з гори…
Летить галка через балку
На городі верба рясна
Ой не ходи, Грицю…
Прилетіла зозуленька
Сидить голуб на березі
Стелися, стелися, зелений горшку
Чого ж вода каламутна

Виконавець: Євген Кулик
Тривалість: 14 хвилин 35 секунд