Якщо ви очікуєте книгу про Марс, то розчарую вас - вона зовсім не про Марс, а про саму людину..книга не прям топ,напевно тому що очікування були інші, але точно не пожалів що прочитав

Наче як філофська притча, але відзеркалює нашу дійсність. Роман написаний 70 років тому не втратив своєї актуальності. Люди й досі бажають війн та крові, люди завойовники приносять на чужу землю свої правила назви та закони. Люди приносять тільки руйнування. Невігласи. Вони не рахуються ні з чим. Як герой готові вбивати за свою сосисочну, яку було зведено на чужій землі. Рей не щадить нікого, ні марсіан ні людей, але він не врахував одного, всі бояться вмирати, і насправді ніхто б не повертався з Марсу на Землю щоб воювати, всі б тікали з Землі на Марс.

"Марсіанські хроніки" - моє перше знайомство із творчістю Рея Бредбері. Чесно кажучи, книга мене здивувала: я чекала сповненої якихось технічних деталей космо-опери, або принаймні роману у жанрі наукова фантастика, а натомість отримала збірку оповідань про колонізацію Марсу, яку я (і не лише я, судячи з відгуків багатьох інших читачів) віднесла усе-таки до жанру фентезі, не без елементів наукової фантастики, звісно. Усі ці оповіді стосується різних персонажів, в основному чоловіків (усі жінки тут виключно в епізодичних і другорядних ролях), які прибувають з Землі на Марс і намагаються облаштувати своє нове нове життя, освоївши нову для себе планету. Якихось особливих труднощів з природою не виникло, хіба повітря трохи рідше за земне, а так - цілком собі придатна для проживання місцина, як виявилося. Це оповідки для вдумливого, мрійливого читання. Вони доволі похмурі і темні за настроєм, змусять вас пофілософствувати, порозмірковувати над життям, над співіснуванням з іншими, ставленням до природи, про війни, про людську природу і багато чого іншого. Дуже неочікувано. Неодмінно продовжу знайомство з Бредбері, бо після "Марсіанських хронік" я не зовсім розумію, як до його творчості ставитися і чого очікувати. Інтрига, одним словом.