Сьогодні відгук на книжку, яка має логічний відкритий фінал. Адже вона про війну, що триває й досі. За сюжетом, Роман потрапляє у полон до сепаратистів, де стрічає Ольгу. І це міг би бути романтичний початок історії, якби не два але. Він - воїн української армії, а вона - саджає його на ланцюг, аби хлопець не втік, і при цьому допоміг їй у господарчих справах. Така неволя стає для Романа порятунком, адже між ним та Ольгою з часом зароджуються почуття, і вона допомагає йому втекти. Вражаюча книжка, яка показує, що подекуди "чужі" можуть бути ближчими, ніж "свої". Та й взагалі, чи доречний цей поділ, і чи не нав'язаний він штучно? Мені сподобалося те, що у книжці нема детальних жорстоких описів. Але одна маленька деталь при цьому показувала жахаючі наслідки війни. Це справді майстерно написано! Окремо хочу відмітити цікаві діалектні слова, які лунають саме з вуст Ольги: "баргарон" (черешня) чи "жерделі" (абрикоси). Хоч я теж родом з Донецької області, але ніколи не чула про них. Тепер стало цікаво розпитати знайомих, чи чули вони про такі :) У романі багато цікавих алюзій, які роблять його глибшим. Це і "прогнила підлога у хаті", яку треба лагодити та лікувати, аби не завалився увесь будинок. І, звісно ж, власне Україна, у якої відтяли шматок землі. Цитата: "А ви помічали, що контури України дещо нагадують обриси пса? «Он викручена лінія заходу – профіль собачої морди, нахиленої до грудей. Короткі лапи – Одеська область та Крим. На півночі, де Чернігівщина, – спина зі складеними крилами. Крилатий пес, пес-пташеня перед стрибком». Пес, якому ампутували задні лапи. Тепер він не може стояти, тому мусить розправити крила, ген туди, аж до Москви, й злетіти…" Сподіваюся, що цей злет врешті відбудеться, і щиро тішуся, що ця книга таки потрапила до мене в руки.

Хто б міг подумати, що на початку двадцять першого тисячоліття з’явиться цілий пласт сучасної української літератури про війну. Про сучасну війну, як би не боляче це звучало. Найгостріші події у суспільстві зазвичай накладають відбиток і на всі види мистецтва, література – не виняток. «Маріупольський процес» Галини Вдовиченко, як видно з назви, висвітлює події й настрої початку війни саме поблизу Маріуполя. При цьому саме воєнним діям приділяється не так багато уваги, більше – людям, які потрапили неждано-негадано у вир абсолютно неочікуваних у наш час подій, їх роздумам, причинам, за яких вони опинилися по один з боків фронту. У центрі книги – сучасний відповідник (на мій погляд) Ромео і Джульєтти, хлопець зі Львова, захисник єдності країни, який потрапив у полон сепаратистів, і дівчина – «східнячка», брати якої - бойовики так званої ДНР. Несподівана зустріч, що стала для них визначною, особливим чином поєднала Схід і Захід, тим самим дала надію на краще майбутнє. У 2014-2015 роках, коли писався роман «Маріупольський процес», гадалося, що довго цей жах тривати не буде, тому, на мою думку, книга має таке оптимістичне завершення, практично «світло в кінці тунелю», але зараз, коли війна триває, є багато моментів, читати які просто боляче, бо вони «відгукнуться» багатьом українцям спогадом про особисте.

Этот роман нужно прочесть каждому, независимо от того, на каком языке он разговаривает, в какой области живет, каких взглядов придерживается. Ведь эта история о нашей стране, о боли каждого украинца. История вновь переносит нас в 2014 год, один из самых сложных для нашей страны. Героям романа предстоит пройти все ужасы войны, сделать сложный выбор, но даже в такое время можно встретить свою любовь. Конечно же, любовная линия в этом произведении не является центральной. Роман больше об отваге, патриотизме, стойкости духа. Он наглядно показывает, что между людьми нет никаких различий кроме тех, что они сами себе придумывают. Это прекрасная иллюстрация тому, какой может быть жизнь и какой она является сейчас. Читать данное произведение местами было нелегко, так как в нем описываются трагические события и самое страшное, что они действительно имели место быть. Думаю, что такие произведения нужно читать обязательно. Тем более, когда они вышли из-под пера такого замечательного писателя, как Галина Вдовиченко. Она пишет душевные, трогательные романы со смыслом. А это произведение о боли украинского народа, о его различиях и единстве, о том, как война разрушает семьи, отношения между родными людьми, о предательстве и любви.