Про «Максима Осу» дізнався, коли вперше побачив трейлер однойменного фільму, але так сталося, що прихильником коміксів, як різновиду літератури я тоді ще не був. Звісно, я знав, що є такий жанр, із захопленням дивився екранізації, але не зовсім розумів, навіщо їх читати: щоб читати букви, є звичайні книжки, а щоб дивитися на візуал , є кіно. І тому я просто вирішив подивитися екранізацію, але її все не випускали і не випускали, аж доки я не зрозумів, що фільм, скоріш за все, не вийде. І таки придбав книгу. І одразу почну з плюсів. Графіка. Я не знаю, для чого зробили комікс чорно-білим – чи заради економії, чи щоб підкреслити атмосферу історії – але виглядає це справді ефектно. Зізнаюся, спочатку я розчарувався. Можливо, свою роль у цьому зіграла всіляка строката супергероїка, якої я надивився в кіно. Але майже одразу я зрозумів, що це фішка історії, яка чудово занурює в атмосферу «козацького нуару». До речі, «козацький нуар» - це теж величезний плюс. «Максим Оса» - це своєрідний жанровий мікс, ніби його у співавторстві писали Микола Гоголь і Конан Дойл. Незвичайне поєднання. Але в цьому ж є і невеликий мінус – трейлер фільму налаштував на містику, якої фактично і не було. В тім, мої очікування – це мої проблеми. Тож мінус некритичний. І ще один суб’єктивний недолік – передбачуваний фінал. В тім, це теж моя проблема. Треба іноді вимикати голову навіть при читанні детективів. Вердикт. Книга підійде любителям легкої літератури. Вона особливо цікава, як експеримент в детективному жанрі. А ще – як один із перших представників українських коміксів. Дуже раджу!