Чесно, не розумію, чого дітям його включили в ЗНО. Ну перший мариністичний роман в укр. літературі. Ну дебютний роман Юрія Яновського, перший або єдиний (точно не пам’ятаю), який влада «дозволила» Яновському, в якому він максимально такий як є, без «совєтських домішок». Ну Олександр Довженко, відома тоді балерина Іта Пензо, та інші видатні особистості в якості прототипів твору. Ну незвичайна структура (але все вище сказане твору не в плюс). Не змогла дочитати, і навряд чи спробую ще. Хтось пише, для дітей може бути зарано – не зрозуміють. Я доросла людина, багато чого перечитала, і таки не розумію, чого він обов’язковий в шкільній програмі. Багато розірваних спогадів, фактів, історій, якісь з них цікаві, але до чого те все – неясно. На потік свідомості не схоже – могла б виправдати цим, бо потоки свідомості – не моє, але ні, це щось таке мозаїчне, яке, однак, не складається ні во що, і до чого воно – не зрозуміло.

З цим твором я познайомилась завдяки шкільній програмі з української літератури. «Майстер Корабля» Юрія Яновського - доволі незвичний та новий для української літератури роман. Композиція мені здалася трохи важкою, адже вона є вільною, і події іноді дуже швидко змінюють одна одну. Дія відбувається то в Одесі, то в Італії, то в Румунії. Форма оповідання - монолог-сповідь сімдесяти річного головного героя. В основі твору покладено власний досвід роботи письменника в Одеській кіностудії, а головний герой То-Ма-Кі є прототипом Юрія Яновського, його кращий друг Сев - Олександра Довженка і так далі. Загалом, «Майстер Корабля» Юрія Яновського мені сподобався. Я вважаю, що це один із найкращих романів української літератури, дуже раджу познайомитись!

Перший твір автора, який вважається автобіографічним. Юрій справді працював редактором на Одеській кіностудії. Своєрідні мемуари такого собі ТоМаКі (Товариш майстер кіно) - редактора на кінофабриці в Місті біля моря. Трохи по кіно, процес та плівку, трохи про море, моряків та їх історії, трохи про любовний трикутник (чи навіть чотирикутник), трохи про побудову корабля. І багато поетичної прози. Найбільше мені сподобалась мова твору. Мелодійна і чуттєва. Зізнаюсь чесно, не все я розуміла, але особлива аура притягувала і тримала. Проте, читалось неспішно. А, може, розтягувалось задоволення. Такий стиль навіює на меланхолійні роздуми. Ось, скажімо такі: Кожен з нас майстер. Свого корабля. Цим кораблем може бути робота, кохання чи доля. І помалу, день за днем, ми витесуємо окремі частини, припасовуємо їх одна до одної. Нам потрібний час на те, щоб будова завершувалася чи, може, щоб ця робота була знищена. І важко передбачити, куди поведе нас корабель. Або понесе вперед, розсікаючи хвилі, або не витримає штормів та ураганів. Бо все залежить від досвідченості майстра.