Мирослав Дочинець «Мафтей. Книга, написана сухим пером» Це було неспішне читання. Книга по-своєму цікава. Історія розповідає нам про те, як Мафтей буде шукати восьмеро зниклих дівчат. Здавалося б нема надії що вони живі, але Головний герой відчуває, що вони є на цьому світі. Розслідування перемежовується із історіями про його діда, батька, матір та кохання. Спочатку ледь пробиралась крізь ці цікаві місцями слова. Так можна поповнити свій словниковий запас слів. Ну наприклад, «біль, памолоч» - білизна; кочія – карета; «падамент» - підлога; «файта» - рід, рідня і т.д. Чим ще цікава книга, так це притчою(ст. 214-215) про створення Богом жінки і відповіді на питання чому вона плаче. Прочитавши її…пройняло до душі. Також є декілька цікавих моментів, які хотілося б виділити, тобто цитати: «Ліки мають бути гіркі, приписи строгі й загадкові. Перша вимога – пити чисту воду. Ситно пити. Коли п’єш – не їсти, коли їж – не пити. Другий наказ – митися. Третій – подячні молитви. Дяка за те, що маєш, а не прошення того, чого хочеш…» «Я мертвий? Ніт, живий. А чому так тяжко? Тому, що ти живий.» «Дві найбільші тайни супроводять чоловіка. Се дорога до Бога і до жінки…» «Коли мрії стають сильнішими за страх, вони починають збуватися». Це основні цитати, які хотілося б виділити. «Мафтей» - це роман з детективною ноткою. Як говориться не завищуйте очікування і тоді вона вам сподобається. І все таки ця книга стала особливою для мене. Актуальні теми: життя, любов, загадки буття, світ який він є і яким бачимо ми. Наприкінці скажу, що книга варта прочитання. Деякі роздуми героя збігаються з моїми. Також знайшла деякі відповіді на питання. Однак, можливо книга не для всіх.

Мені дуже подобаються твори Мирослава Дочинця - вони цікаво написані та мають свою родзинку. В автора є багато збірок оповідань, але, на мою думку, особливо йому вдаються романи. Історія "Мафтей. Книга написана сухим пером" - з детективними елементами, що вирізняє її з-поміж інших творів Дочинця. Події розгортаються в 1852 році під Мукачевом - в рідних краях автора. Мафтей - відомий в окрузі старець - знахар, відун, травник - як його тільки не називають. Коли приходить біда у вигляді хвороби, то і бідняки і багате панство звертаються до нього за поміччю. Не одного виходив цей мудрий чоловік. І хоча Мафтей живе одиноко, подалі від людей, і до нього долетіли вісті про загадкове зникнення вісьмох молодих дівчат. Спільного між ними мало - різні за походженням та віросповіданням. І хоча за пошуки бралися і місцеві жандарми, і кінський загін жандармів, ніхто так і не знайшов сліду зниклих дівчат. Мафтей береться за власне розслідування. Сама зав'язка історії досить цікава, але сам текст настільки перенасичений старими слівцями та місцевим діалектом, що читати його дуже непросто. Це все відволікає і замість захопливого читання більше схоже на навчання.

Мафтей Просвирник - відомий у Мукачеві знахар, чи то зельник, чи то баїльник (хто як його називає), живе самотиною, подалі від людей. Він знається на травах, деревах, тваринах, може багато розказати і про ріку Латорицю, на березі якої проживає, і про гору, яка лишилася йому в спадщину від діда. Він розуміє природу і бачить людей наскрізь, а єдине живе створіння, що скрашує йому життя на схилі років, - це тхір Марковцій, що навіть навчений добувати їжу для обох. Але якщо когось запопала якась напасть чи хвороба, то всі жителі ідуть до Мафтея, бо він, не маючи нічого за душею, завжди усьому вміє зарадити - кому лікувальним зіллям, а кому навіть просто порадою. Тому і не дивно, що до нього звернувся сам бургомістр Мукачева, коли у місті одна за одною зникли восьмеро молодих дівчат, і серед них - єдина дочка міського голови Емешка. Це детективна історія про Мукачево середини 19-го століття, але з глибоким філософським змістом. Бо Мафтей, проводячи своє розслідування, для читачів відкриває тайни природи і життя, дає можливість долучитися до великої Божої мудрості. Через наявність в тексті архаїзмів та діалектизмів читається книга трохи важкувато, але коли призвичаюєшся, то відірватися від роману просто неможливо.