Забавна штуковина. Мені колись ця книжка трапилася ще в дитячому віці, і з того часу, по мірі зрілості, я три рази міняв до неї ставлення. Спочатку, коли читаєш це наївною людиною (а особливо - коли надворі "темні", "середньовічні" українські нульові чи дев'яності) - то подана інформація викликає шок. Згодом, десь може у час більш свідомого студентства, я став трактувати її з точністю до навпаки - як сміховинний шовіністичний, провокативний історичний фольклор, що напе-е-евно був створений з умисною ціллю пропаганди і ксенофобії - подібно, як антисемістські журнальчики МАУП, що поширювалися Україною десь в цей же час. Відповідно й ставитися почав до цього епосу - з презирством. Зараз же я розумію, що був не правий ні в першому (коли сприймав всю цю ксенофобію на віру), ні в другому (коли вважав її за чистий фейк) випадку. Отож, як насправді слід до цієї книжки ставитися - показали нам аж наші просвітницькі 2020-ті, у яких, не в останню чергу із-за доступності Інтернету, шансу на неграмотність залишається все менше, і все меншому колу людей. Тому, щоби не провокуватись твором Петра Штепи в яку би то не було сторону, маємо розуміти, по-перше - що ця книга не є сучасним пропагандистським фрік-фольклором, запущеним виключно з метою посварити народи чи подати неправильну інфу. Насправді це просто передрук, а от написана вона була ще у 1970-х (!), і відображає реалії того часу. Тоді дійсно так мислили - ось ключовий момент! Автор писав крізь призму свого світогляду - а не забуваймо, що він сформувався далеко задовго до Другої Світової: Штепа побував в армії УНР, а тоді пройшов вишкіл УВО і ОУН (!) - маловідомі факти, але саме вони розставляють крапки над "і" щодо незвичної нам сьогодні пломенево-націоналістичної риторики. Це насправді всього лиш чергова "архівна", історична праця учасника Визвольних Змагань у еміграції - дуже типова для цього часу, і цього типажу людей. Отож, "Мафія і Україна" в своїй дразливій, як на сучасника, подачі - просто зафіксувала довоєнний світ автора, який він, переживши війну але ставши ізольований від "материкового" українства у еміграції - законсервував у собі, як музейний експонат. Тому це видання є пам'ятником характерному тоталітарно-модерністичному zeitgeist'у, а зовсім не сучасною провокацією, і саме так - як історичне джерело думки тих років - його і необхідно читати. Цікаво те, як сильно світ змінився з того часу. І навіть ще додатково перезмінився у буквально недавні роки. За деякі з етнонімів, що так рясно і смачно вживані у Штепи і там, і сям - фейсбук би дав зо два тижні бану, а в західних країнах - з яких Штепа, за іронією, й писав - можна уже загриміти і за грати. А колись - цілком прийнятний (як мінімум, не масово засуджуваний) розклад справ. Ось тут, до речі, і головний секрет, який повинен супроводжувати кожного науковця: трактувати, вивчати і оцінювати кожну епоху слід мисленням тієї ж епохи. Бо цінності, моралі, системи прав у людства за його багатотисячолітню історію такі нетривкі, що, спокусившись раз на право судження з висоти "нових і більш досконалих часів" - нам доведеться рецензувати всю світову культуру (що, на жаль, вже потихеньку й робиться). А друга ремарка, що стосується сприйняття цієї книги - що тут, як і майже в кожному такого роду тексті, є частина й об'єктивної правди - і то такої, що можливо буде й відкриттям сучасному читачу. Тому важливим є вміння відсіювати всю оцю емоційну, політичну, конспірологічну складову - і вибирати з-під неї реальні події і тенденції. Тобто знову ж таки - розглядати цей талмуд суто в розрізі історії: хай це буде дещо незвична нам історія, бо таку в школі не вчать (історія Союзу, історія мафії, історія новітньої політики західних держав і т.д.), але такий науково-хронологічний підхід єдиний і дозволить правильно інтерпретувати цей неоднозначний твір у нашому часі. Зокрема, автор дає маленькі, але дуже влучні меседжі, що Союз насправді є прикритий капіталізм, а США - навпаки ближчі до соціялізму, а не як подають всі офіційні підручники та ЗМІ (ці дві тези виявились й правду прозірливими - адже можемо дуже легко спостерігати це у наш час, коли правда про "ненародність" і шикування вищих каст в СРСР розкрилась, а Захід відкрито став чи не найбільшим рупором соціялізму); або ж - що після Другої Світової зло не зникло, а було лишень вирішено його сховати у тінь, і в цьому ракурсі Сталін і Гітлер були просто "відкритими негідниками", про яких усі знали - але тому і в якомусь сенсі "більш чесними", аніж сьогоднішні майже невидимі керівники партій і лоббістських організацій, і т.д. Ось так - виокремлюючи наповнені змістом крихти, котрі відповідають реальному перебігу історії, але часто супроводжені "інсайдами" Штепи, призабутими у наш час - і треба читати його книгу. Її ще, напевне, чекає справжній, об'єктивний аналіз від якогось фахового спеціаліста. Тоді вона, безумовно, додасть дещицю до розуміння й історії сьогоднішньої. А все решта - від лукавого ;)