Жінка – це опора і підтримка будь-якого чоловіка. А де ж знайти ту єдину дружину, яка буде втіхою та розрадою, підтримуватиме у горі та радості, стане не тільки вірною супутницею життя, а ще й справжнім другом? І щоб вона була вихована, скромна, інтелігентна, начитана, порядна і вродлива. Ірен Роздобудько створила свій ідеальний-антиутопчний роман. У ліцеї слухняних дружин змалку виховують дівчаток, готують їх до подружнього життя. Це заклад закритого типу. Тут відсутні будь-які контакти із зовнішнім свіом, із родинами чи друзями. Елітна школа насправді є такою-собі фабрикою виготовлення перфектих дружин: красивих, покірних, безправних. Ось тільки вибрані дружини дістаються чоловікам із тугими гаманцями і золотими палацами-клітками. Вони оплачують увесь процес виліплення майбутньої дружини, її виховання, вишколу та зомбування, щоь потім вона стала живою лялькою, дорогим аксесуаром сильних світу цього. Чоловікові треба у всьому догоджати, слухатись у всьому, і бути безмежно вдячною, навіть якщо він піднімає на тебе руку... Все було б нічого, якби не загадкова смерть однієї з випускниць. Смерть від рук власного чоловіка... Книга привідкриває проблеми гендерної рівності та насильства над жінками. Читаючи, думаєш, як же добре, що у нашій державі жінки вправі вибирати самостійно де навчатись, за кого виходити заміж та мати власну думку.

Заклад, який описується у творі – це мабуть потаємна мрія усіх чоловіків. Ліцей – для виховання ідеальних дружин. Інтриги для книги також додає передмова Тетяни Вергелес, яка зазначає: «Що це за наркотична назва — «ЛСД»? Ідеться про наркотик залежних стосунків». У ліцеї виховують непримхливих, люблячих, гарних господинь, які прикрашають будинки своїх чоловіків. Ліцей перетворює своїх вихованок на покірних тіней своїх чоловіків. Виховання в закладі спрямоване на знеособлення своїх учениць, втрату ними своєї унікальності, свого «я». У заклад потрапляють ще зовсім маленькі дівчатка, які залишають його дорослими і після випускного вечора змінюють місце свого проживання на будинки сильних світу цього у якості їх дружин. Однак одного разу традиційне життя ліцею змінюється: до закладу потрапляє молодий, бідний саксофоніст, зустріч з яким змінює життя однієї з випускниць… Документальності історії додає стиль викладу матеріалу. Ірен Роздобудько використовує жанр щоденника. Записи зроблено кількома людьми, що додає історії більшої переконливості. Тим більше, що описуються події десятирічної давності. Які читаються на одному диханні.