Неймовірно ніжна, часто - медитативна, ця книга несе на своіх сторінках стільки емпатії, роздумів та любові водночас, що не плакати місцями неможливо, як не старайся. Але ці сльози - цілющі, для головного героя і для читача. У книги є свій темпоритм, особливе звучання - дослухайтесь. Відкладіть усі справи і зануртеся в цю історію, як у хвилі океану. Ідеальна для довгих подорожей чи прочитання перед сном, щиро рекомендую

Книга варта уваги, особливо цікаво її читати у контексті усіх пригод Одіссея.

Ну так гарно тут слова складалися у речення і перетікали у метафори, афоризми, порівняння і т.п, створюючи річку з чогось такого зачаровуючого. І сцени кохання тут просто прекрасні. Але на цьому чарівність тексту у своїй легкості закінчується і починається частина, де нагромадження оцих усіх стилістичних і літературниї прийомів перетворюється у камнепад, що завалює тебе ще на половині книги. Взяти б декілька з тез і гарних метафор, та оформити у щось окреме. А так - ну забагато усього, і, на мій смак, форма затьмарила зміст. Та й оце подання жіночих персонажів - як функції і дзеркал відображень вчинків нашого головного 'героя'. Ну хоч Аріадна не належала до його фанклубу і не жадала його (але питання до чого тут вона, як не для переходу до історії Пенелопи, хоч і без цього можна було б обійтись). А ще усі ці сентенції: одна-дві пари було б достатньо на твір і більшого об'єму, а тут ледь не кожну третю сторінку - це втомлює і на якомусь етапі втрачає свою красу, сенс і посил + були доволі крінжові (як та, де у кожному чолові є дитина, а у кожній жінці - його мати) ну і ще жменька щодо сприйняття світу жінками й чоловіками (знову оце про ціль і бажання жінки цілком володіти увагою і коханням чоловіка, ну наче це одна з трьох базових функції приладу під назвою 'жінка'). Не кажу, що увесь текст такий, чи що автор якось неправильно чи сексистськи висвітлює жінок, але і просто пропустити повз очі десь 1/4 тексту якось не виходить). Та і до чоловіків цікавий підхід: вони плачуть н