Звичайно, як кожному з українців, мені болить ця тема. Коли побачила книгу - купила. Досить мало інфи було й, насправді, особисто для мене, так вийшло, що рецензія була більш цікавою за те, що було всередині.

Авторки зробили важливу роботу. Не буду довго грузити людей про те, яка війна страшна, і шо ми обов'язково переможемо (це і так очевидно), тож розповім про саму книгу. Ідея зробити з особистих історій авторок вступ зіграла чудово. Самі історії та люди теж підібрані добре. Цікаво, що серед історій є дві, у яких йдеться про одну й ту саму ситуацію з погляду двох різних жінок (Лєни Чиченіної та Тані Шелковнікової). Вдячний, що внесли історію з Охтирки і Сум, бо про ці міста рідко згадують. Життя бентежне, і воно показує, що будь-хто може бути експертом, і будь-хто може помилятися, отож не варто слухати якихось там гадалок чи то Арестовичів про дату закінчення війни, бо в книзі чудово показано, що співзасновниця крафтової кухні може тверезіше оцінювати ситуацію, аніж той самий історик. Усі ми можемо помилятися. Також вдячний за постскриптум. Приємно дізнатися, що сталося з людьми через деякий час. А тепер про мінуси. Їх небагато. По-перше, обкладинка - ілюстрація дуже гарна, але її якість... Я розумію, що це м'яка обкладинка, але вже через 30 сторінок читання вона вкрилася "тріщинами" та пом'ялася, хоча з іншими книгами такого не буває. А сам текст... Часто в ньому зустрічаються помилки чи то повторювані слова, чи неправильне перенесення. Вступи до історій оформлені нормально, але дивує те, що вони можуть повторюватися. Наприклад, одна історія про Бучу на початку книги вмістила в себе дві сторінки вступу, а на середині книги, коли знову розповідається про це нещасне місто, то в ролі вступу там перший абзац зі вступу минулої історії, і все. Це дивно. Можна було б вставити якісь інші цікаві факти, чи щось таке. А в постскриптумі взагалі два абзаци з однаковим текстом. Це або неуважність, або навмисні помилки, щоби розтягнути текст, я не знаю. Загалом, дякую за роботу. Рекомендую.