Побачити себе в собі, а ще в багатьох інших — справа непроста, але вкрай необхідна.

Тому, хто тривалий час шукає жар-птицю в казкових заобрійних країнах, врешті-решт з божою поміччю вдається переконатися, що мостить вона гніздо не у віртуальному просторі, а на живому крислатому дереві батьківської садиби.

Авторка вміло вхоплює і відтворює невловимі нюанси людської душі на зрізі розпачу й духовного і душевного осяяння.

Проза Оксани Бойко — природна, ненадривна, неегоїстична, неістерична у висповідуванні не лише власних візій та почивань, але й у стосунку до довколишнього світу, до людей.