Монографія пропонує прочитання літературних творів французької письменниці Сімони де Бовуар (1908–1986) «Мандарини» (1954), «Сила обставин» (1960), «Дуже солодка смерть» (1964), «Чарівні картинки» (1966), «Зламана жінка» (1968), «Трансатлантичне кохання» (1997), переглядає її репутацію (виводить із тіні Ж.-П. Сартра) та перекодовує роль і місце в історії літератури ХХ ст. У художній формі С. де Бовуар поєднала притчевий і публіцистичний пласти. Притчевий пласт виникає із «міфу» про Адама і Єву, публіцистичний – із осмислення історичних, політичних і культурних подій. Єва увібрала архетипи давньогрецьких богинь. Архетипи богинь проявляються у художніх образах відповідно «фемінно-му» – алхімічна богиня (Афродіта із архетипу Великої Богині), «феміністському» – незаймані богині (Артеміда, Афіна, Гестія), та «жіночому» – уразливі богині (Гера, Деметра, Персефона) концептам. Вагомий мистецько-естетичний внесок письменниці вбачаємо у створенні «фемінних» художніх образів (де виявляється архетип Афродіти), які через проблему вибору впроваджують ідею важливості «кохання», позбавляються відчуттів і статусу «Іншої» як комплексу неповноцінності, виходять на рівень творчої самореалізації екзистанта. Феномен літературного екзистенціалізму С. де Бовуар реалізує як проблему вибору, яка ставиться письменницею перед героєм та сприяє його еволюції. Створення С. де Бовуар впливових героїнь, відповідно «фемінному» концепту, досягає найвищого резонансу в середині ХХ ст. та поширюється на межі ХХ–ХХІ ст.