Один із найемоційніших і найлюдяніших романів Філіпа Діка. У центрі сюжету — відомий телевізійний ведучий, який одного ранку прокидається й виявляє, що його не існує: жодних документів, жодних записів, жодної пам’яті про нього в інших. Із цієї простої, майже абсурдної передумови виростає глибока історія про крихкість ідентичності та страх перед державним контролем. Дік створює атмосферу тихої, майже камерної антиутопії. Тут немає гучних революцій — лише холодна система, що легко стирає людину. Особливо вражає внутрішня трансформація героя: із самозакоханої зірки він поступово перетворюється на вразливу, розгублену істоту, яка вперше відчуває емпатію. Роман звучить як притча про марнославство і спокуту. Стиль Діка тут стриманіший, ніж у його більш психоделічних текстах, але від цього не менш тривожний. Параноїдальна напруга поєднується з несподіваною ніжністю. Назва — біблійна й музична водночас — підкреслює ліричний вимір твору. Це не просто фантастика про альтернативну реальність, а глибока медитація про те, ким ми є без чужого визнання.

Це одна з останніх книг Діка і вона відчувається як прощання. Джейсон Тавернер - знаменитий телеведучий і співак, якого знають мільйони. Одного ранку він прокидається - і його не існує. Немає документів, немає записів, друзі й коханці його не впізнають, ніби він ніколи не народився. Світ - антиутопічна Америка, де студенти живуть у підпіллі, поліція перевіряє ID кожні кілька кроків, а знаменитості - частина системи контролю. Тавернер намагається зрозуміти, що сталося: наркотики? Експеримент влади? Чи реальність знову зламалася? Дік тут не грає з галюцинаціями чи богами, як у пізніх речах. Це тихий, меланхолійний роман про ідентичність - хто ти, коли в тебе забрали все, що підтверджує твоє існування? Про кохання, яке раптом стає єдиним якорем у порожнечі. І про старіння - Дік сам був у кризі, розлучений, залежний. Мене книга зачепила саме своєю тихою тугою. Ніяких вибухових твістів, тільки повільне сповзання в розуміння, що реальність крихка, а ми в ній - випадкові. Фінал не дає катарсису, тільки гірку посмішку.

Отже чергова книжка Діка прочитана. Почну з технічних характеристик. Папір якісний, як завжди. Загалом оформлення книги мені подобається, крім дизайну обкладинки. На мою думку найгірший із усіх книжок Діка, що наразі видані в Комубук. Перекладено і вичитано якісно, хіба що трохи дратувало "прийняття" рішень. Книга розповідає про відомого співака та телеведучого Джейсона Тавернера, що насолоджується плодами своєї праці та веде безтурботне життя, аж допоки на нього не було скоєно замах. І от засинає він у лікарні, а прокидається в дешевому готелі в своєму дорогому одязі, з пачкою грошей, що мав у вечір нападу і геть нікому не відомим. Ба навіть більше, його немов не існує взагалі. Усвідомлюючи, що це може бути всього лиш марення, Тавернер не здається і намагається відшукати правду (тим хто читав Діка це вже давно знайомий пошук реальності) та повернути своє старе життя. Проте окрім звичних питань тут Дік ще вирішив підняти питання, а що ж таке любов. Крізь діалоги та історії персонажів він показує різноманітні її прояви. Ще однією цікавинкою є питання слави, чи є вона можливостями, а чи просто золотою кліткою, яку страшно втратити. Ще хотів би поговорити про тло. Це вже звичне для мене фантастичне тло, яке будується за формулою взяти сучасний (для автора) світ і додати кілька фантастичних елементів, як от колонізація космосу чи летючі автівки. З одного боку через це світ видається застарілим, бо багато речей наразі не актуальні, з іншого боку якщо порівняти з фантастикою, що пророкує кардинально інший світ, то світи Діка навпаки реалістичні. Просто якщо задуматися і відмотати років 50 і порівняти з сьогоденням, то можна загалом помітити, що ми не маємо кардинально іншого життя, радше змінилися деякі аспекти. Ми все ще їздимо на машинах, а не літаємо, не встигли колонізувати Марс, не маємо віртуальної реальності з повним зануренням, але водночас розвиток комп'ютерів та зв'язку вніс суттєві зміни в наше життя, маємо тесли з автопілотом і коронавірус. Усе що я хочу сказати цим, світи Діка можуть видатися застарілими, не надто видовищними, але вони в рази краще описують нашу реальність, аніж фантастика, що перевертає все з ніг на голову. Другою цікавинкою тла цієї книги є, так би мовити, симулятор поліційної держави. Тому вважаю книжку досить таки актуальною, аби зануритися у цей "приємний" світ. Головний герой уже давно забув як то бути на дні, він, можна так сказати, вважав себе вищим за закон. А тут він зустрівся із давно забутою реальністю і це гарно показує, що якщо ти піднявся і вважаєш, що проблема узурпації влади тебе не стосуються, то це ще не значить, що державний апарат не зможе тебе пережувати, якщо ти десь помилишся. Загалом хочу сказати, що книга чудова і мені дуже сподобалася. Із 5 книг Діка виданих Комубуком, що я вже прочитав, потрапляє до трійки найкращих разом із "Убік" та "Чи мріють андроїди про електричних овець?"