Зимними вечерами очень приятно сидеть дома под теплым одеялом и смотреть в окно на медленно падающий снег и зажигающиеся фонари. Это создает особую атмосферу зимнего уюта и спокойствия. Данная детская книжечка рассказывает о тех волшебных существах, которые в любое время года и в любые погодные условия зажигают фонари. В большом городе в одном доме жил кот Мартин, который любил улечься на подоконник и наблюдать за людьми и всем, что происходит на улице. Однажды объектом наблюдений кота стали странные маленькие человечки, которые вечером подъехали в фонарю и зажгли его. В дальнейшем Мартин неоднократно видел этих удивительных существ, по вечерам зажигающих фонари и ухаживающих за ними. Мартин долго наблюдал за маленькими мастерами. Но одним зимним вечером, когда снег шел долго и сильно засыпал город, Мартин не увидел маленьких мастеров и решил узнать, что произошло с ними. Вместе с забавным конем Иннокентием он выходит на улицы покрытого глубоким снегом города, чтобы отыскать заботливых и трудолюбивых хранителей городских фонарей. Историй теплая и в то же время забавная. Иллюстрации передают уютную и приятную зимнюю атмосферу.

Книжка, яка приносить сніг! Справді, коли вона у мене з'явилася, почав падати сніг! Зимова магія - не інакше! Взагалі дуже люблю історії, які пише Олександра Дорожовець. "Ліхтарники" теж сподобалися. Насамперед цікавими і неординарними героями - кіт Мартин та кінь Інокентій (чесно, не зустрічала ще у дитячій літературі такої дружби між котом і конем:), добрим гумором у спілкуванні друзів, взаємодопомогою і яскравими художніми деталями. До того ж я дуже люблю невеличкі ліхтарі, які завжди є на моєму літклубі, і тепер у мене уже назбиралася їхня невеличка колекція. А ще мене вразила незвичайна професія - ліхтарники. Це маленькі істотки, які рятують світлофори і ліхтарі від забруднень - пилу чи снігу, який у хуртовини їх заліплює, а ще міняють лампочки. Виявляється, у сучасному світі такої професії не існує, а з початком ери вуличних ліхтарів (15 століття) це була окрема професія, пов'язана з комунальними службами міста. Звісно, тоді ліхтарі були трохи інакшими, це зараз для їхнього обслуговування потрібні лише електрики. Тож авторка книжки "Ліхтарники" нагадала нам усім про давно забуту професію, яка здається доволі романтичною на перший погляд. А насправді, як показано у книжці, ліхтарники - це казкові істоти, які не мають показуватися усім іншим мешканцям, про них нічого не знають, але вони старанно виконують свою роботу, переважно вночі, тому їх і ніхто не бачить. До речі, у місті багато хто думав, зокрема і кінь Інокентій, що саме дощ може змити пил з ліхтарів і світлофорів. А що тоді робити, коли дощ не йде? От вам чудовий приклад, як важко обійтися без комунальних служб. Адже з ліхтарниками теж стається непередбачувана ситуація, коли місто потрапило у сніговий полон. Але про це вже прочитаєте у книжці. Після прочитання дуже хочеться дізнатися продовження цієї красивої зимової історії.

Легенька, кумедно-позитивна історія про те, хто запалює ліхтарі в місті й опікується ними, якщо вони не працюють. Кіт мартин жив у великому місті. Його улюбленим заняттям було сидіння на підвіконні й розглядання вулиці. Одного дня навесні Мартин помітив крихітний автомобіль, з якого з’явилось декілька малесеньких кумедних істот у жовтих комбінезонах. Ці істоти були ліхтарниками, які запалювали ліхтарі та світлофори на вечірніх вулицях. Усю весну, літо й осінь Мартин щовечора спостерігав за роботою ліхтарників. Але одного дуже снігового зимового дня, коли вулиці засипало снігом на кілька метрів у висоту, ніхто не приїхав розчищати ліхтарі на вулиці, і Мартин зрозумів, що із ліхтарниками щось сталося. Місто дуже потребувало їх, і Мартин разом із другом конем Інокентієм, озброївшись лопатами, теплим чаєм і смаколиками, вирушили за заметені снігом вулиці міста в надії відшукати ліхтарників. Гарна зимова історія, із кумедними малюнками на кожній сторінці. Вдалий вибір для читання за зимові свята.