Ця книга розповідає про те, як у фентезійному сетінгу, жінка огр створює затишний куточок і те, які перешкоди їй варто подолати, щоб зробити цей бізнес прибутковим, але при цьому не втратити затишку. Насправді мені сподобалось читати цю книгу вечорами без світла, коли треба було відчуття доброти та тепла. І якщо ви шукаєте саме це, то ця історія вас задовільнить достатньо. А і при читанні не забудьте взяти сінабон і каву, щоб не з'їсти випадково сторінки

Книга легка та атмосферна. Вона не сповнена карколомними зрадами та пригодами, ні, вона більше про неспішність, зрозумілість та передбачуваність, але це не робить книгу гіршою. Навпаки, ця історія створена для душевного перепочинку та затишного читання. Вів - орчиця-воїтелька, яка вирішила кардинально змінити своє життя та відкрити кав’ярню, бо літа вже знаєте не ті, щоб різних лиходіїв ганяти, а спина все частіше дає про себе знати. Тому вона оселяється в Тьюні, розпочинає свій бізнес та заводить нових друзів, кожного колоритнішого за іншого: гобліна, сукуба та щуролюда. Така космополітична компанія на перший погляд немає нічого спільного, але разом їм вдається створити щось по-справжньому цінне - міцну дружбу, яка проходить випробування всіма можливими способами. В історії також знаходиться місце для любовної лінії. Першу частину книги я думала, що її не буде взагалі, і, якщо чесно, без неї історія гірше б не стала. Але тим не менш автор зумів вдало обіграти її та зробити гарним доповненням до основної історії, яке ще глибше розкриває персонажів. Загалом, книга повністю відповідає своєму жанру - затишному фентезі, та є ідеальним вибором для осіннього читання.

Всюди було написано яке це затишне фентезі і я хотіла від нього атмофсери легкості і затишку. Але не отримала його. Головна героїня вцілому доволі беземоційна і книга вийшла така ж суха як і вона. Не дивлячись на постійні згадування кавових напоїв і смаколиків затишку це не додало. і така звана любовна лінія виникла взагалі нізвідки і нічого не дала. Це була одна з найсухіших рогмантичних історій в книгах, я їх навіть друзями з трудом можу назвати. До слова про друзів, які у вів є. Відчуття було таке, ніби я пропустила якусь книгу, де вона з ними подорожує, як коли випадково включаєш новий серіал на останній серії і нічого не розумієш. Поки у всьому розберешся, то ніби вже й не треба. І... потім вкінці книги коли завершається основна історія нас раптово чекає шматок флешбеку про роботу Вів, тут менізахотілшось тріснути себе по обличчю, тому що мої відчуття що повинна була бути предисторія підтвердились. Їй богу, по-моєму йому набагато краще було б на початку книги. Що ж стосується самої кав'ярні, то вайб в цього був такий ніби граєш в якийсь квест на телефоні, де все потихеньку вирішується майже само собою поки ти збираєш три в ряд. Зазвичай я лююлю книги а-ля економічні симулятори, де герой займається якоюсь справою, але це була сама нецікава з подібного типу книг. Другу частину я вже не читала, можливо вона і краще але мені більше не хотілшось у це вникати заради нецікавого мені персонажу.