Моєму подиву не має меж. Два романи "Лебедина зграя" і "Зелені млини" перевернули мою уяву про українських письменників кінця ХХ століття. Автори, які в той час публікувалися, попри талант до письменництва творили відкриту, або завуальовану радянофільську прозу. Василь Земляк створив шедевр. В цих двох романах він відкрито описує горде і себелюбиве село з гучною назвою Вавилон часів непу і другої світової. І робить це в дивовижній формі, поєднує суворий тяжкий реалізм з комедією, розбавляючи це сюрреалізмом. Василь Земляк виносить на огляд читачеві людську сутність з її вадами. Автор не ідеалізує людей "лебединої зграї", не розділяє на героїв і антигероїв, як це робили радянські письменники того часу, а показує всю ницість і велич людської особистості, через життя мешканців Вавилону і Зелених Млинів. В романах присутні прозорі натяки на тілесні втіхи жителів Вавилону, але немає вульгарності і відкритих сексуальних сцен, як у сьогочасних письменників. Ці два романи однозначно треба перечитувати, тому що вони до кінця незбагненні і в цьому вся їхня чудовість.

Кілька років назад переглянула фільм "Вавилон ХХ" і була в захваті, тоді вирішила прочитати твір, який ліг в основу самого фільму і була у ще більшому захваті. Досі пам'ятаю, як рекомендувала книгу всім друзям та знайомим. Десь після неї і почалось захоплення магічним реалізмом. І от вирішила перечитати її знову, а також продовження. І, на жаль, все вже не так чудово. Загалом, твір цей є зразком соцреалізму, адже автор уникає дражливих моментів історії, а події у творі розгортаються у 30-ті роки і описується тема примусової колективізації. Аж занадто багато згадок про комуну, колгосп, світле радянське майбуття і всякого такого від чого нормальній людини хочеться блювати. Всі комуністичні чиновники чи ентузіасти комунізму -- це енергійні, чесні, інтелігентні люди, в той час як селяни здебільшого нечесні, захланні, жадібні, противляться прогресу і світлому радянському майбуттю. Вже у продовженні "Зелені млини" це стає основою твору, тому мене вистачило заледве на 50 сторінок. Проте, окрім цього у творі присутні чудові елементи магічного, цікаві, смішні і зовсім неплоскі персонажі, хоча б той-таки Явтух, який старанно обробляє землю і любить її понад усе на світі, тому то й не може змиритись з колективізацією. А ще є цап Фабіян -- чи не найрозумніший і найбільш статечний мешканець всього Вавилону. Я б обов'язково рекомендувала твір для ознайомлення, адже навіть попри явний вплив політики СССР він залишається знаковим явищем української літератури ХХ ст.