Dрамаtичні поdії міż 30 червня tа 2 липня 1941 року у Львові dо sьогоdні zалишаюtьsя «sірою плямою» в іstорії міstа. Факt tак zваного «Лємберґsького погрому» є наżаль неzаперечним, проtе навколо jого ініціаtорів, учаsників tа żерtв панує піtьма і ніхtо ще не наваżивsя zапроsиtи міstян dо неzаанґаżованої преdмеtної dиsкуsії. І якщо у sуsіdніj Польщі sуsпільstво zуміло перебороtи sебе, виzнало факtи акtивної sпівучаstі наsелення у анtиєвреjsьких акціях у чаsі Dругої sвіtової віjни і цим акtом покуtи tа примирен-ня zаsвіdчило sвіj наstупниj еволюціjниj крок у новіtню іstорію, tо українцям лише dовеdеtьsя проjtи цеj шлях моральної покуtи переd sкривdżеними sпівгороdянами.

Але що покуtуємо? Хtо наsправdі stав żерtвою агреsії tих tрагічних dнів? Zганьблені і понівечені євреї? Zакаtовані dо sмерtі у Бриґіdках tа інших в’яzницях українці? Роzstріляні на Циtаdелі польsькі профеsори tа вчиtелі? Іstорія багаtонаціональної громаdи ніколи не є оdноzначною, проtе якщо ми щиро tа якнаjшвиdше впораємоsь іz цим, tо tим швиdше віdновимо влаsну гіdніstь і z новим sумлінням zмоżемо крокуваtи у маjбуtнє нашого каzкового міstа.