"Львів. Пані. Панянки" - це книга, написана жінками про жінок та для жінок. І хоч у їхньому житті не обходиться без чоловіків, все ж головним тут є один, той, який їх усіх поєднує, - це Львів. Життя кожної героїні так чи інакше було пов'язане з цим містом. Десять авторок, описаних у книзі історій, показують нам невідомі сторінки особистого життя таких жінок, як Геді Ламар, Соломія Крушельницька, Марія Заньковецька, Олена Степанів, Катря Рубчакова, Ольга Рошкевич, Стефанія і Климентина Авдикович, Стефанія Яблонська, Ірина Яросевич (Андерс). Вони різні, але окрім, статі та вищезгаданого міста, їх поєднує сила волі: попри всі незгоди й перешкоди намагаються займатися тим, до чого лежить душа. Однак чи є вони щасливими жінками-кар'єристками, які йшли за покликом серця, втративши родинні зв'язки, надірвавши здоров'я та не маючи сімейного затишку? Цікавою для мене була історія Тетяни Белімової "Невідомий лист Примадонні", у якій йдеться про листування Соломії Крушельницької із Лісницьким. Не просто давалося Оленці з Любомиром переписування сакральних текстів, однак саме ці листи дали поштовх та сили хлопцю для зізнання у своїх почуттях. "Зірка та Лев, або Лицедійка" Світлани Горбань - палка історія кохання із багатьма перешкодами "не з першого погляду, а з першого звуку". Тут про підйоми та падіння, про зради і ревнощі, про розлучення і політичні заборони... Не менш захопливими є й усі наступні історії. Читаючи їх, переносишся в ті часи, відчуваєш ту атмосферу, яка огортає учасників подій, переживаєш разом із персонажами і хвилюєшся за них. Після прочитання книги хочеться купити квиток на потяг і поїхати до Львова, погуляти тими вулицями, де ходили видатні львів'янки, побачити ті будинки, де вони жили, пройтися описаними у книзі місцями. PS. Вперше бачу книгу, текст якої надруковано вишневим кольором. Виглядає романтично, однак не завжди легко читати.

Очень цельный и продуманный сборник, я бы даже сказала, целостный текст из рассказов разных авторов о судьбах женщин, связанных со Львовом. Каждый из авторов раскрыла судьбу своей героини классно и своеобразно, вместе это прекрасно складывается в пазл и очень напоминает роман. Стилистика меня приятно поразила, для себя я узнала много интересного об известных женщинах, некоторые моменты стали для меня открытием. Очень заметно, что авторы использовали немало исторических сведений и филигранно вплели их в текст. Рассказ я читала по одному в неделю на выходных, чтобы иметь возможность насладиться. Думаю, эту книгу нельзя читать за несколько часов, как многие читают художественные произведения, ведь в медленном чтении и наслаждении как раз и есть весь шарм «Львів. Пані. Панянки». А еще - в мастерски воссозданном историческом антураже. Так как гуляешь Львовом в прошлом веке, перевоплощаясь в каждую героиню, чтобы понять ее мысли, стремления и поступки (Наталья Лещинская, кстати, это классно воспроизвела в рассказе «Пісня з минулого»). Героини рассказов, известные женщины, уже в то время стремились к собственной реализации - хотели заниматься тем, что нравится, к чему лежит душа, хотели быть с любимыми, которых сами себе выбрали, а не навязанных родителями или обязательствами перед социальным слоем. Они хотели быть собой, а не жить по маркерам «Kinder, Küche, Kirche» (Дети, кухня, церковь). И они реализовывали это, как бы это ни было трудно. Сборник посвящен известным украинским женщинам - Соломия Крушельницкая, Мария Заньковецкая, Геди Ламар, София Окуневская... И еще 10 историй. О разных судьбах, о выборе того, как жить и чему посвящать все свои силы, о дани, которую платят за славу. Читаешь и погружаешься в атмосферу прошлого века)) Заметила, что в последнее время появилось немало таких сборников о судьбах выдающихся украинок, и это хорошо. Думаю, «Львів. Пані. Панянки» стоит прочтения и прекрасно вписывается в эту когорту. Советую читать с чашкой кофе с имбирной настойкой (кофе Кульчицкого из Львовской кофейной мануфактуры), или же добавить пряностей по вкусу:)

Нещодавно мені до рук потрапила свіжа книга із серії про Львів, яку видає відоме харківське видавництво КСД «Львів. Пані. Панянки». Признаюсь чесно, що інші книги з цієї серії я не читала, бо не є фанатом короткої любовної прози. Проте у цій збірці мене привабила, насамперед, назва. На новій хвилі розвитку фемінізму, жіночих студій, актуалізації гендерних питань і проблем насилля над жінками стали популярними книги, фільми, музика, живопис творені жінками про жінок. Тому важливо, що український мистецький, зокрема й літературний, світ включається в цей процес. У цій збірці міститься 10 оповідань різних авторок про 10 жінок, або, радше, про епізоди з їхнього життя, які різним чином були пов’язані зі Львовом і Галичиною періоду ХІХ – першої половини ХХ століття. Це легкі для читання розповіді у жанрі історико-художньої публіцистики, написані на основі тогочасного листування і спогадів «про те, що могло би бути, але склалося цілком інакше», і які не претендують на історичну достовірність, як зазначила укладачка. Їхньою метою є «познайомити» читача з іменами талановитих, визначних, успішних жінок, у більшості випадків – українок: Геді Ламар, Соломією Крушельницькою, Марією Заньковецькою, Оленою Степанів, Катрею Рубчаковою, Ольгою Рошкевич, Стефанією і Климентиною Авдикович, Стефанією Яблонською, Іриною Яросевич (Андерс). Попри наголос у переважній більшості на романтичні стосунки цих жінок, їхні любовні історії, з текстів проглядається інша сторона їхнього життя, яка є спільною для них усіх. Це те, що вони змогли кинути виклик собі, консервативному суспільству, тогочасним поширеним стереотипам про «жіночу долю» і «мусили щокроку доводити – має право бути нарівні з чоловіками». Ці жінки руйнували усталені міфи про те, що жінка може реалізуватися тільки в сім’ї і її основна роль бути окрасою свого чоловіка, дбати про нього, дітей, господарство, про те, що жінка не може бути розумнішою і успішнішою за чоловіка. Ці жінки робили вибір на користь власних бажань та інтересів, хоч часто жертвували репутацією, сім’єю та родинними зв’язками, домашнім затишком, здоров’ям, і змогли самостійно побудувати блискучі кар’єри акторок, співачки, репортерки, лікарки, опанувати такі «чоловічі» сфери як військова діяльність, приватне підприємництво, винахідництво. Важливо, що крім головних героїнь в текстах згадуються такі непересічні жінки як Наталя Кобринська, Михайлина Рошкевич, Ганна Дмитренко, Ольга Кобилянська про історії яких теж можна видати окрему книжку. Окрім пань та панянок, як зазначено в назві книжки, головним героєм є теж Львів, який був «частиною» життєвого шляху героїнь, хоч подекуди прив’язанння пань та панянок до міста виглядало дещо штучно. Авторки намагалися відтворити самобутність Львова як ХІХ ст., середини ХХ ст., 90-х рр. і сучасного, одна часто вдавалися у кліше, які на їхню думку, визначають Львів і життя львів’ян: про змінну львівську погоду і дощ, про любов містян до кави, яка була і є тут найсмачнішою, що всі галицькі господині вміють пекти сирник і т.д. В деяких оповіданнях бракує детальніших приміток щодо пояснення галицизмів, а також персоналій, особливо, коли в текстах згадується тільки імена, що може ускладнити розуміння читачеві певних моментів. Наприклад, у розмові Софії Окуневської з чоловіком вони згадують письменника Василя, ймовірно йдеться про Василя Стефаника; розмова Окуневської з художником Модестом (ймовірно – Сосенком); згадки Стефанії Авдикович про пані Мілену зі «Союзу українок» (ймовірно – Рудницьку). Недоречним, на мою думку, видався червоний колір шрифта, яким надрукований увесь текст, хоч це напевно дизайнерська концепція серії. Це ускладнювало читання твору, особливо при поганому освітленні. В цілому, збірка мені сподобалося, не зважаючи на певні нюанси. Для мене особисто як галичанки, важливо, що нарешті «пригадуються» і «проговорюються» маловідомі імена талановитих галицьких жінок Катрі Рубчакової, Климентини Авдикович, Стефанії Яблонської та ін. Завершити рецензію я б хотіла цитатою зі збірки: «Минуле, трагічне, важке, однак по вінця наповнене й успіхами, боротьбою, подоланими труднощами, важливими перемогами, може стати стимулом для побудови щасливого життя людей у котрих є майже все».