Гарне оформлення, яке не дає пройти повз книгу – відразу кинула на неї оком. Це такий собі щоденник подорожніх, повен інформації про українські звичаї і традиції з різних куточків країни. Місяць за місяцем авторка розповідає про свята і те, як їх святкують в місцях, де вона зупинялася. Розповіді носіїв традицій розбавляються спогадами супутника авторки, його коментарями. Я очікувала, що буде детальніше розказано про звичаї, але інколи не вистачало інформації і хотілося шукати її деінде. У «Культі предків» неймовірно багато рецептів традиційних страв (від обрядового хліба до самогону), дуже багато невеличких фотографій (а хотілося, щоб вони були побільші, бо сторінки дійсно величезні і такий розмір фото дещо здивував), що вдало ілюструють текст. Ще в книзі багацько qr-кодів, але чомусь жоден із них не спрацював. Це трохи зіпсувало враження і засмутило, бо хотілося послухати і побачити те, що бачили подорожні. В цілому, дізналася з книги багато нового і цікавого. З перших сторінок проймаєшся настроєм авторки і поринаєш у подорож разом із нею. Такі книжки дозволяють ще більше любити свою країну.

Спершу про оформлення книги. Вона збільшеного формату порівняно зі стандартним розміром, важка, надрукована на крейдяному папері. Є 5 розворотів з великими фото, решта фотографій – маленькі. Шрифт не великий. Щодо змісту – багато розповідей автора про себе, батьків, про її емоції і враження від обрядів, і мало власне про звичаї і їх процес. Кожному святу приділено 4-5 сторінок, включно з описами дороги, хазяїв, фотографіями і рецептами. Щоправда, збоку тексту є qr-коди з посиланнями на відео, але мені було незручно читати, відволікаючись на смартфон, то до кінця книги я перестала їх дивитись. Більшість звичаїв стосуються Київської області і Полісся, частково є Західна Україна, один раз згадується Луганщина і Миколаївщина. Центр і Південь не здаються взагалі, хоча авторка в кінці доволі пафосно заявляє, що «вони об’їхали всю Україну». Загалом враження від книги двоїсте. З одного боку, видно велику виконану роботу, а з іншого – я очікувала чогось більш прикладного, а не емоцій авторки. Це скоріше тревелог, розповідь про враження від мандрівки, ніж нарис про народні звичаї, такий собі журналістський фільм-огляд в прозі. Також хотілося б більших фото.

В далекой юности мне казалось, что журналист - это человек, который бегает за людьми с криками «а скажите мне, пожалуйста». От него отмахиваются, отпихивают, убегают через окно, чтобы не попасть в кадр. Как-то я подумал, что это прикольно, весело и пошел в профессию. Потом выяснилось, что журналистика, на самом деле, очень-очень пестрая: иногда нужно информировать о вещах далеко не общественно-политических, не экономических и даже не совсем развлекательных. Так, однажды написав публикацию для одного популярного сайта о праздниках «Чего нельзя делать на Спаса», которая набрала несколько десятков тысяч просмотров, я понял, что писать о подобном буду еще не раз, поэтому начал искать статьи, журналы, книги о наших украинских традициях, верованиях. И вот в мои руки попадает книга «Культ предків. Нетуристичні звичаї України»... Я родился в Луцке, на Волыни, и в нашей семье (как и большинство семей в Западной Украине) придерживаются древних традиций. Собственно, о многих из них пишет Наталья Фицич. Эта книга - не столько справочник, как дорожный указчик. Хотя, признаюсь, я сначала подумал, что автор будет подробно и постепенно описывать обряды и традиции украинского народа. Условно говоря, что, куда и к чему. Однако это издание больше сосредоточено на самом путешествии, рассказы об экспедициях, маршрутах, людях, которые случались по дороге, угощали и помогали автору, как могли. И вот, собственно, в контексте всего этого мы узнаем об истории и символике праздников. Потому эту книгу по жанру я бы определил как путевой очерк. Большим плюсом «Культа предков» является наличие уникальных документальных фото и QR-кодов, с помощью которых можно просмотреть на смартфоне или компьютере видео из путешествия. Как по мне, это очень удачная идея, потому что современный читатель привык к аудиовизуальному контенту, а еще так информация воспринимается легче. «Що відрізняє телебачення від усього іншого? Славнозвісний ефект присутності. І я хотіла дати цей ефект моєму читачеві, глядачеві та слухачеві», - говорит Наталья Фицич. Книгу оценят также хорошие домохозяйки, которые любят готовить, потому что в 34 разделах описаны не только древние легенды, поверья, советы, приметы, но и старинные кулинарные рецепты обрядовых блюд и праздничных угощений. «Культ предків. Нетуристичні звичаї України»- это настоящая энциклопедия украиноведения, словарь национального духа и одновременно фотоархив. Наталья Фицич воспроизводит не привычно «справочную» историю украинских традиций, а пишет свою, наполненную личными впечатлениями, переживаниями, мыслями быль, которая случилась с ней во время летнего путешествия по Украине. Именно в этом «личном взгляде», на мой взгляд, самая большая ценность издания.