Ось вже котрий рік "Кульбабове літо" вважається обов'язковим літним чтивом. Я читала багато суперечливих відгуків про цю книгу. Тим цікавіше було її прочитати, щоб скласти власне враження. Так от, я розумію і тих, хто лишається від неї в захваті, і хто ні. Це одна з тих книг, в яких розповідається наче про дітей, а насправді - про зовсім недитячі речі. Рей бредбері - фантаст, але "Кульбабове вино" навряд чи можна віднести до фантастики. Проте, трохи магії тут все ж є. Тут нема динамічного сюжету або щемящих душу драм. Але читається дуже легко і залишає по собі багато думок. Беручи в руки цю маленьку книженцю, я очікувала легку розповідь про безтурботне літо, про романтичні історії або карколомні пригоди. А отримала вдумливу розповідь про те, що найважливіші речі в житті приховані в щоденній рутині, що "машина щастя" - то не якийсь фантастичний агрегат, а полуденне поїдання морозива з друзями, щовечірні посиденьки з сім'єю, запах свіжоскошеної трави, кульбабове вино в дідовому підвалі, що наче літо, закорковане в пляшках. І що втрати трапляються, і їх треба вміти приймати.

Дуже довгий час, я не могла знайти книгу, яка б захопила мене у свій світ. І вирішила перечитати "Кульбабове вино" Рея Бредбері і  зовсім не жалкую, навпаки відкрила для себе щось нове. Читалась книга як вперше, адже неймовірні описи просто не можуть залишити когось байдужими. Та і слідкувати за дитячими відкриттями законів світу ("Я живий", люди помирають, друзі їдуть і так далі) і дорослішання теж дуже цікаво, навіть виписала для себе цитати. Для мене ця книга дуже надихаюча, під час прочитання не помітила як задумалась над власним життям, і тепер хочеться більше помічати дрібниці життя і захоплюватися ними, адже саме це найкраще залишається у нашій пам'яті. А ще книга дуже розслабляє, не так фізично, як емоційно, це саме той твір, про який можна сказати, що кілька хвилин прочитання знімає стрес. Ця книга немов зупиняє час. Правда у кінці хотілось плакати, ні ніхто не загинув і все дійсно добре, але книга закінчилась і разом з нею та чудова атмосфера літніх днів містечка Грін Таун 1928 року. Однозначно, я ще обов'язково повернусь до цієї книги, автор - неймовірно талановитий.

"Кульбабове вино - у самих цих словах відчувається смак літа..." Це книга про літо, яке брати Сполдінги - Дуглас і Том проводять зі своєю численною ріднею у маленькому містечку Грінтаун. Головна їхня літня справа - збирати кульбабки, з яких їхній дідусь приготує справжній літній напій - кульбабове вино. Це вино - ніби сонце, закорковане у пляшці, ніби особливий спогад про кожен літній день, як цілющі ліки від зимової туги. Це літо сповнене щасливих і сумних історій, приправлених гумором і великою мудрістю. Особливо мені закарбувалися слова старого полковника Фрійлі: "Не пригадую, щоб хтось колись де-небудь вигравав. У війні взагалі не виграють, Чарлі. Завжди тільки програють, і хто програє останній, той просить миру. Я пам'ятаю самі незліченні поразки й гіркоту, а добре було лише тоді, коли все те скінчилося..." Раджу почитати цю літню історію теплими літніми вечорами із келихом вина.