Відверто, це було моє перше, і мабуть, останнє знайомство з творчістю Вільяма Фолкнера. Книжка приваблює отриманими престижними преміями, однак мені важко позитивно охарактеризувати цей роман. У центрі роману - спогади дідуся, які він розповідає своєму онукові, про свої бурхливі юнацькі роки. Крадіжка автомобіля розгортає вереницю безперервної брехні, крадіжок та прагненню так би мовити врятувати ситуацію. Важливим доповненням слугуює підняття проблем колишнього рабовласницького Півдня Америки, оскільки хронологічні межі роману -початок ХХ століття. Однак позитивний вайби від сюжету руйнуються неймовірно ускладненим та місцями просто нудним стилем написання. Чи то автор хотів виділитись, чи перекладач вирішив дослівно зберегти авторський стиль, але в романі поширеною практикою є просто величезні речення, ускладненні усіма існуючими у світі зворотами. Як на мене, це відволікає. Після завершення читання першою думкою було, що якби уривок з роману обрали для диктанту то шанси на вищий бал були б мізерні. Саме через це книжка залишила змішані відчуття, через що отримує тверду 4.

Якщо Пулітцерівська премія в галузі літератури присуджується головним чином за книгу, яка розглядає проблеми різних епох і американців, то тут нема чого й казати: "Крадії" Вільяма Фолкнера дійсно на неї заслужили. Задум навдивовижу захопливий: хлопчик наче мимоволі тікає з дому разом з робітником при власній родині, який прагне одружитися з найсовісливішою повією у всьому окрузі і, до того ж, ще й поцупив у господаря автомобіль. От тільки невдовзі вони втрачають авто, отримуючи натомість краденого коня, тож остання надія повернути втрачене - взяти участь у конячих перегонах. Крім того, в романі порушено цілу низку соціальних проблем Південних Штатів початку двадцятого століття: некоректне ставлення до національних меншин, проституція, ... і майже фанатична прихильність до людей, на яких працював не розгинаючи спини. Так, щодо ідеї письменник добряче постарався, однак тепер, майже сімдесят років потому, той вигляд, у якому до українського читача вирішили нарешті її донести, принаймні в мене викликає спочатку здивування, а потім обурення. Передусім, переклад роману, на жаль, точно вимагає набагато кращого. Впродовж перших трьох розділів я взагалі не могла зрозуміти, що, власне, відбувається, і про що роман. Досі не можу вирішити: чи це проблема недостатньої компетентності перекладача, чи сам текстовий оригінал був перенасичений складними реченнями з купою вставних конструкцій?... "Додатки" в дужках трапляються в середньому з періодикою раз на два речення. Про купу орфографічних помилок згадувати вже й не доводиться. До того ж, "Крадії" - це взагалі заключний роман з бібліографії Вільяма Фолкнера, а що книг його видавництвом "КМ-БУКС" було перекладено тільки три, та й ті без дотримання якої-небудь послідовності, я непокоїлася б за неспроможність читача в майбутньому возз'єднати весь пазл до кінця. Залишається тільки побажати, аби повторно перевидали "Крадіїв", або переклали повноцінно вже всі твори про родичів Лусьєса Пріста. Єдине, що варто похвалити в саме українському виданні - хіба що обкладинку. Відтінки та предмети, навіть шрифти, обрані для заголовку - все вказує на так званий "ретро-стиль", про який приємно згадувати заради затишної атмосфери, якою автор так часто послуговується, описуючи інтер'єр або вечірній пейзаж перед чиїмось внутрішнім двором. І вже її (оскільки на сторінках цього відчуття не бракує) ілюстраторові завдяки теплій гамі кольорів вдалося передати більш, ніж вдало.