Я почала читати цю книгу, коли страждала від клінічної депресії. Мені тоді було дуже складно сконцентруватись під час читання, і я довгий час попри всі спроби, ніяк не могла читати книги далі 5-ї сторінки. Я взяла "Кораліну", бо очікувала, що дитячі книги читати буде все ж легше. І я не помилилась, "Кораліна" пішла швидко і я прочитала за один "ковток" її всю. І попри те, що вона дуже легко і приємно написана, я би не сказала, що це зовсім дитяча книга. Вона доволі похмура і в ній чимало таких моментів, які змушують замислитись. Найбільше я думала над тим, як батьки Кораліни поводились з нею. Не дивно, що відьма зацікавилась дівчнкою: Кораліна була легкою здобиччю. Коли батьки абсолютно байдужі до своїх дітей і не слухають їх, діти починають шукати любов у чужинців, і це справді дуже небезпечно.

Кораліна» Ніла Геймана – це одна з найкращих дитячих жахастиків, які я коли-небудь читала. І водночас, книга явно не для дітей. За допомогою метафор і алюзій Ніл Гейман осмислює важливі і складні теми, зокрема тему іншого, післясмертного світу, тому книгу навряд чи можна вважати суто дитячою. Це радше філософська притча для роздумів, хоча дуже красива, з захопливим сюжетом і виразною харизматичною головною героїнею. Книга розповідає про дівчинку Кораліну (не називайте її Кароліною, бо вона цього не любить!). Це маленька, але не по роках доросла дівчинка, доволі дивна, тому що не любить бавитися з ляльками, а любить досліджувати світ. Попри те, що вона досліджує його наодинці, вона все ж почувається самотньою, тому що її батьки постійно зайняті, і не мають на свою доньку часу. Сім’я переїхала в новий незнайомий будинок, і Кораліна, досліджуючи його, знаходить двері, які не відчиняються. Коли вони їх відчиняють разом з мамою, там виявляється цегляна кладка. Після того випадку починають з’являтися знаки і попередження, а божевільний чоловік, що живе нагорі, попереджає, що чув від мишей, що Кораліні загрожує смертельна небезпека. Одного разу Кораліна відчиняє двері, і бачить за ними не цеглу, а коридор, що веде в дів, ззовні дуже схожий на її, але все ж невловимо інший, в ньому навіть майже ті ж самі мама з татом, лише в мами біле обличчя і гострі зуби, і вони дозволяють Кораліні робити все, що їй хочеться, готові проводити з нею час, і балувати її, от тільки б вона не поверталася додому. Кораліна не одразу розуміє, що цей світ – пастка, і вона більше ніколи не повернеться в той світ, з якого прийшла. Поволі вона усвідомлює, що цей світ – дивна ілюзія, і нічого не є справжнім, крім кота, який тут починає говорити і який, здається, хоче Кораліні допомогти. А «батьки» бажають їй зла, та ще й справжні батьки зникли, і Кораліні треба якось їх знайти і звільнити. Казка дивна. Сумна, страшна, філософська. Дуже раджу до прочитання, не лише дітям, а й дорослим. Особливо – дорослим.

Історія зацікавила своїм паралельним всесвітом, створеним невідомими істотами. Він схожий на наш, але в ньому все переінакшено в страшну сторону: мама там інша, мама з ґудзиками замість очей, пристарілі актриси там ведуть нескінченні виступи перед собаками, а дядько, який тренував мишей складається з щурів. І тільки кіт подорожує в обидві сторони і залишається котом. Книга доволі страшна для дітей, бо навіть дорослим стає якось незручно при читанні. Образи померлих дітей, невідомої істоти-мами, страшна істота в підвалі і весь тиск на маленьку дівчинку, яка просто зайшла не в ті двері. Трохи незрозуміло, чи то все наснилося дитині, чи у неї якась психічна хвороба, чи просто показано страхи дітей: викрадення невідомими, жорстокі дорослі, непорозуміння і ігнор батьків, втеча з дому. Але тут є про дружбу, взаємодопомогу, родинні зв'язки та впевненість у собі і жагу до перемоги. Дівчина змогла обхитрити відьму, але на цьому її історія ще не завершилася (що мене здивувало), тому відбувся ще фінал з рукою, який здався мені трохи зайвим. Загалом історія цікава, страшна і варта прочитання у більш старшому віці.