Це на всі 100 моя книжка. Саме такий гумор я люблю і саме такі сюжети. Дал так тонко і вигадливо сміється над своїм персонажами, що хочеться переказувати всім його сюжети. Та я не буду ;) Оповідання справді дорослі: тут є трохи смертей, зради, знущання, підступи і хитромудрі плани. Щонайменше два способи вбити чоловіка і вишукана помста. Характерно Дал розкриває всю "фішечку" під фінал і читач сидить приголомшений і думає: "Трясця! Як так?!" Оповідання коротенькі і з кожного можна зняти короткометражку. Якщо ви давно не можете знайти собі збірку до душі - почитайте "Коняку Фокслі". Переклад Морозова - окреме задоволення.

Ну, з оповіданнями у Дала так само, як і з дитячими книжками. Вони захопливі; вони викликають бажання читати далі; вони просякнуті іронією. І, так само, як і дитяча проза, - вони не добрі. Деякі з шістнадцяти оповідань у цій збірці видались химерними; деякі - лякаючими. Були навіть відверто криваві. Перші могли відштовхнути від читання, але з кожним наступним Дал майстерно заманював мене у павутину свого словотворення, причаровував, ніби співав якусь нечутну мелодію, яка не давала відкласти книжку. «Хороші оповідання», кажу я друзям, читаючи на середині. Дуже хороші, кажу я зараз, дочитавши. Досі враження двояться, і добра тут дійсно шукати не варто, Дал лишається вірним собі - але збірка чудова. Закінчення деяких оповідань змушували згадувати улюбленого О’Генрі, а для мене то мірило якості. Раджу, навіть якщо ви не поціновувач короткої прози - якісь точно припадуть вам до душі. Для себе впевнилась, що Дал із тих майстрів, які за десять-двадцять сторінок тексту мазками розпишуть неймовірну історію, багато сказавши і ще більше замовчуючи, аби читач додумав сам. Це яскравий приклад того, про що говорила Джоан Гарріс - хороше оповідання відповідає на запитання; відмінне оповідання їх ставить перед читачем.

Ми всі вже звикли до казкових творів Дала і знаємо, що часом вони шокують. Так ось дорослі оповідання автора шокують ще більше. Це не та книжка, яку можна погортати для легкого відпочинку. Це оповідання, які дивуватимуть і перевертатимуть світогляд. Після яких залишається не дуже приємний післясмак, але все одно покинути читати книжку бажання не з'являється. Проте, і залпом збірку прочитати не можна. Надто напружено і емоційно сприймається кожне оповідання. Спочатку треба трохи переварити шокуючі деталі, трохи поміркувати, до чого все це було, а потім уже братися за наступне оповідання. Написані ці твори так майстерно, що образи просто врізаються у пам'ять і їх звідти не викинути, як не старайтеся. Мене найбільше вразили два оповідання: про дерева і про дуже хитру жінку, яка змогла обійти полісменів. Про пальці, бр-р-р, теж своєрідна історія. Поєднує дуже різні твори в одну збірку саме оця далівська похмурість і певна абсурдність. Герої сприймають небанальні речі так, ніби нічого дивного не відбувається, і тому читач хоче чи не хоче також включається у цю гру. Читати варто, але лише в тому випадку, якщо перетравлюєте чорний гумор.