Коли порівнювати роман "Коли прокинешся" Ольги Деркачової з її ж "Крамницею щастя", то перший принаймні не видається таким схематично-шаблоновим, як другий. Проте обидва твори хибують на те, що авторка береться видавати заслабкі тексти як романи замість того, щоб укласти невеличку збірку короткої прози або збірку своїх же авторських казок для дошкільного й молодшого шкільного віку. Бо коротка проза й казки вдаються авторці суттєво краще. Із "Коли прокинешся" цікавими до прочитання видаються побіжні філософські нотатки такого собі кота-перекладача, письменника, художника й поета в душі на ймення Любомир, казка про дитячий іграшковий паровозик, а також казка про янголясика, та ще нібито студентська замальовка про осінню хандру й пошуки самого себе. Увесь інший текст - не вельми претендує на літературне новаторство чи художню оригінальність. Власне, сюжетно авторка повторює літературні історії, оприлюднені ще у 17-му (видана Шарлем Перро казка "Спляча красуня") та 19-му (повторна інтерпретація "Сплячої красуні", але вже від братів Грімм, а також "Життєва філософія кота Мура" від Ернста Амадея Теодора Гофмана) століттях. Можливо, саме робота із чужим літературним матеріалом і призводить до того, що персонажі Ольги Деркачової видаються непереконливими й непевними, а сюжет дообростає ще й необґрунтованими, але вже давно звичними наріканнями на недосконалу систему вищої освіти, "не таке" суспільство й подібні банальщини. Що ж варто визнати, що не всі інтерпретовані історії можуть і повинні витримувати перевірку часом, і далеко не всі хороші люди можуть бути гарними письменниками. Звісно, для масового читача текст може бути цілком прийнятним.