На питання “Що ви робите, коли прокинетесь?” більшість відповідає “П’ю каву” або “Снідаю” чи “Збираюсь на роботу”. Хтось скаже “Роблю зарядку” або “Медитую”. Але ви точно знаєте, що саме робите. А героїня роману Ольги Деркачової не знала. Просто забула, втратила звичку, розгубилася, бо прокинулась після шестирічної коми. Початок історії з одного боку фантастичний - як таке може бути? З іншого - давно відомий із казки. Хоч би що там було, а він затягує і не відпускає. Ти й не помічаєш, як ведеш діалог із Мартою, думаєш, як їй краще вийти зі складної ситуації, як швидше адаптуватися до свого і наче не свого життя. Включитися в перебіг подій допомагає ще один герой - Любомир. З перших рядків захоплює своїм сибаритством і філософствуванням настільки, що одразу й не помічаєш, що він - не людина, а кіт. Утім, розумними котами, що вміють говорити й мріяти, в літературі після Булгакова навряд чи когось здивуєш. А от ректором, який має час та натхнення на вечірні прогулянки містом і опікування своїми співробітниками, читач здивуватися може. Тож третій герой роману - Володимир - теж трохи фантастичний. От і маємо такий собі трикутник. Чи може - чотирикутник? Бо є ще Іван - колишній чоловік Марти, який не став чекати повернення дружини з міжчасся й влаштував собі нову родину на старій шлюбній території. Історія так і розгортається, подібно казковому клубку - котиться по периметру трикутника чи чотирикутника, набирає об‘ємів і обертів. Авторка вправно жонглює лініями героїв, зводить і розводить їх у просторі й часі, розповідає подробиці, але й тримає інтригу. Зрештою всі лінії сходяться, котяться певний час в одному напрямку, щоб потім знов розійтись, розділитись, залишити фінал відкритим. Тобто - авторка пропонує читачеві три фінали - адже все ж таки трикутник! А ви обирайте, який до вподоби, і саме на ньому ставте свою крапку. Жанрово означений як роман, текст «Коли прокинешся» є насправді повістю. Утім в сучасній українській традиції цей жанр в немилости - чи то через радянське минуле, чи через впливи англомовної літератури, в якій є story і novel без жодних проміжних позицій. Отже, все, що більше за оповідання за змістом і формою, то роман. Формально текст багатьом романним ознакам відповідає - кілька сюжетних ліній, які час від часу поєднуються в одну, тривалий період життя героїв, головні і другорядні персонажі, навіть позитивні й негативні, ретроспекції й культурно-історичний контекст. Головні герої, хоча й виписані дещо схематично, демонструють цілісність і логіку розвитку. Про перебіг їхнього життя читач дізнається певною мірою з мозаїчних спогадів, які сторінка за сторінкою складаються в більш-менш цілісну картину. Майже всі спогади і події теперішнього часу обертаються навколо ключової події - автокатастрофи, яка спричинила кому головної героїні. Але навіть у фіналі читач остаточно не може відповісти на питання «Що і коли сталося?» Адже це не детектив і не пригодницький роман, хоча й натяками на ці жанри. Натомість є вишуканий авторський стиль, життєва історія і трохи казки, філософські роздуми про сенс і вартість життя, і дещо невловиме між рядків, що гарантує естетичне задоволення від читання.

Украинка Ольга Деркачова является автором прозы "Коли прокинешся" про жизнь после выхода из невыносимо тяжелого состояния когда твое сознание и тело находятся между мирами и каждый день может оказаться последним, а это было очень даже вероятно учитывая весьма плачевное состояние героини которая на протяжении долгих и мучительный лет находилась где-то между реальностью и потусторонним миром. Проспав долгое время и проснувшись спустя только шесть лет главная героиня Марта видит значительные изменения в мире который ее теперь окружает и все происходящее конечно может шокировать ведь ее родители умерли до того как их дочь смогла очнуться, а человек которого она раньше любила и называла своим супругом создал новую семью не желая бороться за свою настоящую жену. Бывший мужчина Марты теперь стал для нее кошмаром поскольку живет в ее квартире и к тому же не один, а со своей женщиной и их ребенком. Никто не ждал Марту в этом новом мире считая ее состояние безнадежным, но она выжила и теперь ей придется продолжить борьбу не только за здоровье, но и за свои достаточно простые вещи от которых все избавились как только она временно ушла из их бытия хотя сама этого конечно же не хотела.

Просто уявіть собі: ви впали в кому й прокинулися (я навмисне не вживаю "вийшли", бо із контексту так треба;) аж через шість років. Як відчуття? (хоча це запитання може здатися вам із злою іронією, але те саме ви себе і спитаєте) Які ваші дії? Чи дочекалась вас ваша друга половинка? Хто з друзів був весь цей час поряд? Як почати усе спочатку? Із цими проблемами сам на сам доведеться зустрітися головній героїні - Марті. Але роман не стільки про травми, а скільки про оте вміння вчасно прокинутися. Загалом, можна сказати, що "кома" в ці історії це лише образ. Інструмент, через який можна до вас достукатися. Скільки людей серед нас живуть на автопілоті? По інерції? Ходить на ненависну роботу, продовжує безнадійні стосунки, чекає чогось, але нічого для цього не робить? І виходить, що усе це через страх змін, який здатен усе перекреслити. Однак, не всім, як Марті дається другий шанс... Роман багатошаровий, попри малу кількість головних героїв (хоча я вважаю це великим плюсом) тут буде й кохання і зрада, революція, сирітство, хвороба, втрати і воскресіння... А ще, є Любомир. Хто це? Кіт-філософ, без якого роман не був би таким романтичним!