І. Нечуй-Левицький став майже першопрохідцем серед письменників тих часів, звернувшись до проблем виховання особистості, здатної стати лідером, випробування багатством і владою, віровідступництва й зради інтересів народу.

Історичною основою роману «Князь Єремія Вишневецький» письменник обрав середину XVII ст., Визвольну війну (1648―1654 pp.) під проводом Богдана Хмельницького, а головним героєм став князь Ярема (Єремія) Вишневецький ― історична постать, зрадник православної віри і свого народу. Вибір непозитивного головного героя для твору виокремлює роман Нечуя-Левицького з низки інших історичних романів, які розповідають про славних гетьманів і борців за справедливість. Але варто зауважити, що автор показує не тільки негативні Єреміїні риси і вчинки, він акцентує увагу в певних епізодах твору і на його позитивних якостях: талановитий полководець, що організував власне військо; бережливий господар, який не розважається на балах, а постійно в походах.

Своїм романом письменник показав суперечності давньоукраїнської дійсності, відобразив реальні польсько-українські відносини другої половини ХVIІ ст.