Кімнати дихають протягами, а ті, що зачинені, — задихаються. Чуєте, як в забутій кімнаті не дихає тіло нашої спільної самотності, забальзамованої часом і збереженої холодом, який не дозволив чиїйсь красі перетворитися в добриво для кімнатних квітів? Протікаючи судинами своїх маленьких квартир, прислухайтесь, як по той бік забутих кімнат протяги розбиваються об зачинені наглухо двері. З їх тріщин пахне сосновою смолою, яка продовжує текти, мов кров у дереві, що позбулося свого коріння.