Стиль дуже нагадує Нейроманта, очевидно, не просто так багацько людей називали Кіберджанк даниною класиці кіберпанку. Головні плюси - це атмосфера та образність, яка з'являється завдяки ній. От я прям читав і бачив картинки в голові, що не так часто стається. І ця атмосфера, насправді, якось дуже тонко та акуратно вписана, бо вона - є, а головні її складові, хайтек та лоулайф, поганенькі та невиразні. Імпланти, Нейронет, влада корпорацій та синдикатів, наркотики, бідність і все таке інше так слабенько впливають на сюжет, шо стає прям боляче, шо ж це за кіберпанк такий? Історія слабенька, персонажі також. Відмічу ще монотонність, чи шо. Ну, тобто, темп не міняється взагалі, ні на спокійних моментах, ні на сценах екшену. Відсутній не те шо головний антагоніст, а навіть натяк на нього. Не тягнуть на цю роль ні корпорації, ні синдикати, ніхто. Спойлер алерт далі Те, шо з Ґреєм та Саторі одразу ж, тільки но вони підійшли до території корпорації, почав розмовляти сам директор - викликає сміх. А те шо він починає стелились перед головними героями, щоб вони вирішили проблеми корпорації, а вони ПОГОДЖУЮТЬСЯ, взагалі руйнує всякий сенс обраного сетінгу. Спойлери закінчились І от це головна проблема книжки, її несерйозність. Там шось корпорації, хакери, вбивства, злочинність, але - понарошку, без складності та комплексності. Героям не загрожує небезпека, всі добре до них ставляться і дають можливість викрутитися з будь-якої ситуації. Бісить, що коли героям щось потрібно зробити чи дізнатись - в них це вийде з першого разу, без якихось складнощів та серйозно проведеної роботи, або ж з'явиться персонаж, який навалить експозиції та все їм пояснить. І чиста суб'єктивщина - як же вони дістали їсти по ходу повісті. Про оповідання не дуже й хочеться щось писати, бо вони не вдались, хисту їх написання, нажаль, автору не вистачило. Ну да, і в них, і в повісті наскрізною темою ніби є перенесення людської свідомості в машину, але вона ніяк не досліджується, а просто є. І це нудненько.

Книга гарна, але чаклун мені сподобався більше.