Читала казку в квітні місяці у прямому ефірі закритої групи для друзів, які з дітками були у сховищах під час повітряної тривоги. У такий спосіб поділилася своїм відкриттям цього року - чудової Емми Андієвської. Книга, оформлена її казковими малюнками. Вона завжди використовує у своїх картинах тільки чотири кольори - червоний, синій, жовтий, зелений, але вони фантастичні. Невелика, змістовна казка. Написана гарною мовою. Чудова для читання вголос для діточок, оскільки містить багато діалогів. Сюжет буде актуальним завжди, тому що завжди будуть посеред нас люди, які своє "я" любитимуть понад усе.

"Казка про яян" — це невелика притча маловідомої Емми Андієвської, яка навчить вас не думати лише про себе. Сюжет простий. Оповідання розповідає нам про людей, які знали лише що таке я. Через це їх і називали яянами. Живуть вони в ущелині і щоб вийти з неї треба пройти через браму, яку можна відкрити лише сказавши "ми". Ця притча має навчити нас не думати лише про себе. Та особисто в мене ця притча не викликала якихось бурхливих вражень та не змінила моє життя. Не знаю чому. Твір доволі не поганий, але одночасно його важко назвати шедевром. Можливо, він буде не поганим якщо розглядати його як невеличке оповідання на один тихий вечір, якщо не на п'ятнадцять хвилин. Хоча якщо розглядати цей твір з точки зору моралі, то він доволі глибокий. Він агітує, якщо так можна сказати, не бути егоїстичним та не думати лише про себе. Навчає розширювати свою свідомість від простого "я" до широкого та багатозначного "ми". Хоча, в розумних мірах егоїзм це нормально, навіть позитивно в певних межах. Не можу радити його прочитати, але варто глянути хоч краєм ока варто. Хоча, це лише мій особистий погляд.