Я очень люблю произведения знаменитого американского писателя Джеймса Оливера Кервуда. Больше всего мне понравились произведения автора: "Охотники на волков", "Золотоискатели", "Бродяги севера", "Долина молчаливых людей" и, конечно же, "Казан" и "Бари, сын Казана". "Казан" - это один из самых трогательных и волнительных произведений Дж. О. Кервуда. Автор писал произведение "Казан" и другие с целью загладить свою вину - вину за убийство животных ради удовольствия, а не из-за потребности в еде. Как-то Кервуд писал, что лично за сто двадцать минут убил четырех медведей, оборвав тем самым сто двадцать лет жизни этих животных. Из произведения "Казан" мы узнаем, что, как и у человека, в жизни диких зверей, например волкособаки Казан, бывают свои трагедии, юмор и пафос. Казану выпало не мало трудностей в жизни. Он и боролся с волками и с людьми, которые несли угрозу его добрым владельцам... Произведение "Казан" очень стоящие и интересное. Мне кажется, что оно вполне может быть на ровне с знаменитым романом Джека Лондона "Белый Клык".

За своє, на жаль, коротке життя Джеймс Олівер Кервуд (1878–1927) написав більше трьох десятків анімалістичних, пригодницьких та історичних творів, однак для мене, перш за все, він є найулюбленішим письменником про природу. Чуючи його ім’я, у свідомості завжди мимоволі виникає асоціація: непролазні ліси, сувора зима, вовчі зграї, вірні собаки, могутні ведмеді… Полюбив природу майбутній письменник ще з дитинства, через, очевидно, виховання батьків та кров предків (прабабця Кервуда була дочкою індіанця). Згодом письменник і мандрівник міг би позмагатися у царині екології, зоології, етології (наука про поведінку тварин), зоопсихології та й просто знання натури тварин з будь-яким маститим вченим. Про щоб не писав Кервуд, це все було створено під впливом його особистих вражень, які отримав завдяки багаточисленним подорожам на каное, лижах, собачій упряжці чи пішки по диких незайманих лісах і просторах Америки. Багато творів і були написані саме в далині від цивілізації. З таким почуттям любові, влучністю і красою слова може описати природу лише людина, яка повністю закохана в неї. Читач з головою занурюється в чудові краєвиди і співпереживає разом з тваринами, які у письменника стають уособленням боротьби вічних людських цінностей – добра і зла, любові і ненависті, справедливості і підступності, а також турботи, милосердя… Тварини-герої у Кервуда піддаються не лише інстинктам – здається, що їм властива свідомість. Один з найголовніших інстинктів у тваринному світі – самозбереження. Саме під його впливом «подружилися» собака з домішкою вовка і Сіра Вовчиця у романі «Казан». Вони стають необхідними одне одному, бо тільки дружба допомагає вижити і подолати труднощі, відчути радість спілкування. Твір насичений подіями і пригодами тварин, які базуються на реальній основі. Особливу повагу в мене викликає Казан через благородні, красиві і чуттєві стосунки зі своєю коханою обраницею Сірою Вовчицею. Під час читання твору дуже переживаєш за непросту долю Казана, у голові якого вирує боротьба генів собаки і вовка. Вовчі інстинкти відходять на другий план, коли Казан живе у добрих людей, а коли на його шляху трапляються лихі люди і довіра втрачається, то у Казана прокидається звіряча лють, ненависть і бажання вбивати. Дуже сумуєш, коли описуються трагічні моменти із життя героїв. «Казан» є цілком завершеним твором, однак історія дещо знайшла своє продовження у романі про Барі – сина Казана і Сірої Вовчиці («Син Казана»). Читання цього твору стане у великій нагоді, коли захочеш хоч на якийсь час відсторонитися від повсякденної рутини, «суєти суєт», коли виникне бажання відпочити від жанру детективу чи фантастики…