Книжка цікава, читається легко. Такий несподіваний фінал...

«... найважче сказати про любов людям, яких любиш найбільше. яких любиш так довго і всеохопно, що це стає само по собі зрозумілим. ... і люди мовчать роками, боячись осоромитися, відкритися, відчути себе беззахисними. бо слово "люблю" робить людину беззахисною. і справжньою». Не читайте «Карбід» Андрія Любки, якщо не хочете відверто сміятись протягом всього роману, а в кінці відверто плакати. І хоча я вже звик, що у більшості прозових творів автора не слід чекати щасливого фіналу, саме це підкорює та водночас вражає. Вражає як автор без прикрас зображує життя, часом жорстоке, але і таке неповторне, як красиво пише про найвідвертіші людські почуття, які штовхають на шалені вчинки, як безпощадно б'є по найболючіших проблемах суспільства, які не втрачають, на жаль, своєї актуальності і досі. Це і контрабанда у прикордонних містечках, і бажання наживи, яке штовхає на зраду друзів, найрідніших, і корумпованість влади і ... кохання. Кохання буквально до останього подиху, але не потребує доказів і доведень. як завжди прекрасно змальовані персонажі, які у буквальному сенсі оживають на сторінках книги, уявляєш їх, як давніх знайомих, чітко прописана їх передісторія і мотивація. Як завжди не обійшлось і без екскурсів в історії, які подані вишукано і доречно. Дуже живий, сатиричний, смішний і болючий роман. для мене на рівні з улюбленим «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан».