Українська література - це справжня скарбниця глибоких, душевних, трагічних, неповторних історій. Деякі з них читаються неймовірно легко і захопливо, інші ж - потребують більшої наполегливості та терплячості для розуміння сенсу твору. Саме до другої категорії відноситься оповідання Василя Стефаника "Камінний хрест". Не дивлячись на невеликий обсяг, історія досить складна для сприйняття через стиль написання автора, у якому використовується дуже багато закарпатських діалектизмів. Однак, попри це історія звичайних селян, що усіма силами намагаються зберегти у своєму серці добро та віру у краще майбутнє, не зважаючи на складні життєві обставини. Від мене 3/5. Рекомендую тим, хто не боїться складного тексту та глибокого сенсу у творах українських класиків.

Це щось... Читати новели Стефаника варто з діалектичним та тлумачним словниками, блокнотом, ручкою і на п'яну голову - на тверезу далеко не зайти. Ох цей галицький діалект... Я продиралася через тексти новел як через тернові чагарники: біль, кров, "ну його до біса!" й "е ні, ЦЕ діти в школах читають, вперед!". Все ж таки - правда: на Західній Україні свій варіант української мови! "Е-ех, мой, як тобов грєну, та й по нитці розлетишси, який же-с тєжкий!" Щодо титульної новели - родина Дідухів їде зі свого села в далеку Канаду в надії на кращу долю. В день від'їзду старий Іван Дідух робить застілля для жителів села, щоб попрощатися з усіма, адже більше ніколи їх не побачить і муситиме помирати на чужій землі. Його монолог розкриває весь відчай старого чоловіка, який мусить покидати рідний край, свою землю й хату, і їхати за стодев'ять земель. Камінний хрест, який Іван власноручно поставив на тому горбі, де молодість свою втратив, є багатозначним символом: він є могильним хрестом для нього й дружини, одночасно пам'ятником їхній родині і тяжкій долі селянина, та всім емігрантам. Для героя, який читатиме твори Василя Стефанника: "Залиш надію кожен, хто сюди заходить"...