Саме твір «Камінний хрест» є тим, чого я так довго чекав на уроках української літератури. В ньому дуже добре показана вся та туга і жаль українського селянства, коли через владу і через пошук кращого життя доводилося емігрувати найчастіше до Канади. Адже ти не знаєш що тебе очікує аж на іншому континенті. Ти не знаєш чи будеш ти живий там, чи будеш ти потрібний комусь, але ти точно знаєш що через кілька поколінь забудуть твою мову, потім традиції, а потім навіть не знатимуть де Україна і що воно взагалі таке. І великий сум огортає цей твір і одразу помітно, що сам автор хвилюється через ці процеси в українському селянстві. Бо як казав сам Стефаник - він писав про те що йому боліло. І мені здається Василя можна назвати одним з найкращих письменників української літератури. Навіть не зате що він писав дуже добре та ще й життєво, а він робив це своєю мовою. В різних сенсах. Але в першу чергу в сенсі неповторного покуть кого діалекту. Дуже крутий твір. Дякую нашій літературі за це.