Сказати, що я захоплена — то не сказати нічого. За два тижні я проковтнула цей текст і розчинилася у його автентиці — з незвичною говіркою, світобаченням і звичаями. Опісля дуже здивувалася, що сам Хоткевич був вихідцем з Харківщини, а на Галичині-Буковині-Гуцульщині (для нього, як він писав, за кордоном) провів десь 6-7 років — туди автор втік від можливого арешту. Але, думаю, інакше йому б ніколи не вдалося так тонко відчути і написати про життя гуцулів, вплітаючи у текст легенди про опришків і насичуючи його душевними терзаннями героїв. Така начебто й проста сюжетна лінія про нерівне кохання брутального опришка Марусяка і наївної молодиці, але вже попаді Марусі просто-таки переносить у густі ліси "на камінь", у гуцульське обійстя і в гуцульську душу. Не все "камінну". Цінним є й те, що автор дуже клопітливо поставився саме до мови і додав до книжки словничок із поясненням усіх вжитих гуцульських виразів. Зараз "Камінну душу" вважають одним із найкращих творів ж доробку несправедливо забутого Хоткевича. P.S. Про такого різнобічного і талановитого автора прочитайте. На "Істправді" є дуже добрий матеріал. Про театр, гуцульський і робітничий, гру на бандурі, технічну освіту і те широке коло спілкування.