Сум за союзом, за стилем життя, за викривленою історією, приправленою чимось "вєлікім" і багато іншої цікавої для кожного українця інформації у роботі хорватської дослідниці Славенки Дракуліч Авторка вкотре повертається до химерного досвіду країн Східної Європи, іронічно, глибоко та різко демонструє поляризовану європейську дійсність. Її яскрава та жива книжка пояснює нам і нас самих і те, яким може бути майбутнє України в ЄС. "Europe is still a divided continent. In the place of a fallen Berlin wall, there is a chasm between the East and the West", пише авторка, і на жаль, ми це можемо відчути в повній, мірі навіть зараз. Інформація зараз доступна, кордони відкриті, а полиці наповнені різноманітними товарами, та й можливості значно ширші. І хоч останні покоління не застали понять "дефіцити, черги, талони" в комуняцькому розумінні цих слів, і здається, що життя після розпаду союзу починається з нуля, це не так. Не дивно, адже наші батьки не бажають згадувати та говорити про соціалістичне минуле, бо все, чого вони в більшості хочуть – забути його. Якщо одні хочуть забути минуле, інші активно його переписують, то як дізнатися, що власне тоді відбувалося? Завдяки книзі, ми можемо привідкрити завісу часу і спробувати зрозуміти, що пішло "не так" в посткомуністичній сх.Європі. Разом з тим авторка знімає рожеві окуляри і намагається розвіяти ідеалізований образ Заходу Європи. Особливо після притоку іммігрантів у 2015 та 2016. Тут є есе про політику Віктора Орбана, і про питання балканізації регіону; про умовну позначку мешканців сх.Європи, що межує з відчуттям "вторинного класу" та питання сербських іммігрантів. Географія досить широка, тому книга є чудовим путівником для багатьох аспектів регіону. Актуальна для України частина книги обговорює співучасть, яку громадяни фашистських/комуністичних країн відчувають, рухаючи свою історію в майбутнє. Наприклад у Хорватії, де свого часу старі назви вулиць змінили, щоб відобразити зміну влади від комунізму до демократії. Відгук сумбурний, бо і враження максимально різні, кожне есе розкриває світ через призму не тільки колективного, а й дуже особистого.

Відома журналістка та письменниця Славенка Дракуліч надзвичайна інтелектуалка двадцять першого століття, зануритись у її світ і почерпнути хвилю роздумів можна завдяки її проникливим есеям. "Кафе Європа. Повернення. Як пережити посткомунізм" - це аналіз сучасних європейських країн опісля тридцятилітнього повалення комунізму. Чи за останні тридцять років нам вдалось подолати привид тоталітаризму і встановити демократію у повному розумінні, а чи лише примарну? Авторка, як завжди, проводить зріз економічної та політичної ситуації на прикладі країн Балкан, а також Східної та Центральної Європи, не оминаючи сучасну ситуацію в Україні. І ніби червоною ниткою крізь усю збірку йде тема - неможливості забуття і повернення до важких злочинів і пригнічення в яке були загнані чисельні народи, позбавленні незалежності десятки держав. Славенка Дракуліч наголошує, що привид комунізму і терору ще нависає над нами, не до кінця подоланий і часто просто завуальований під демократичні цінності. Мені імпонує, як авторка ілюструє важливі віхи в історії цілої країни на особистому прикладі, своїх рідних чи друзів. Таким чином ніби наближує читача до повноцінного занурення в контекст своїх розповідей. "Розрив, про який я думаю, згадуючи 1989 рік, - це розрив між історією і фантазією. Східну Європу тоді накрила своєрідна невинна наївність, сподівання, що крах комунізму якимось чином гарантуватиме нам вічно щасливе життя."

Книжки Славенки Дракуліч - це завжди дуже вдумливе і глибоке читання. Бо з кожною сторінкою починаєш, звертати уваги на такі деталі чи процеси про які навіть раніше не задумувався. 14 розділів про різні держави Європи, про політичних діячів, людей культури, громадян. "Продуктовий апартеїд" 2013 року, фотографія однієї дівчинки і коментарі які проаналізує О. Забужко, як почалась політики "відкритих дверей" Ангели Меркель і опір Віктора Орбана, 50- річниця 1968 року у Празі і чому про неї забули, кампанія #MeToo і її голоси у різних країнах Європи. А також націоналізм та патріотизм, македонський салат, мігрантів, чудо картку EHIC, приватну власність у посткомуністичному суспільстві, "камені спотикання" і пам'ять про Голокост, історія життя у Венеції та Барі, глибина питання біженців та Велика Британія і ЄС. Книжка дуже насичена, в ній багато імен, фактів і ще більше роздумів та пояснень. Проте читається вона легко, цікаво і швидко. Книга-роздум, яка на фактах і аналізі покаже посткомуністичне суспільство і ті процеси, які зараз відбуваються в різних державах Європи. "Від Аушвіцу до Сребрениці, злочинці завжди сподіваються, що ніхто не вціліє. Але ті, хто вижили, свідчать, просять про справедливість і робитимуть це і надалі, десятиліття за десятиліттям, адже воєнні злочинці не старіють. І один зі способів пам'ятати про Сребреницю або будь-яке інше подібне місце полягає в тому, щоб ми, відвідувачі, запам'ятали бодай одне речення, сказане свідком, або хоча б одне ім'я жертви. Я, наприклад, знаю, що ніколи не забуду речення Свідка В-1401: " Мені страшно сумно, що я помру спраглим". Це речення і є моїм особистим нагадуванням."