Відразу попереджаю, що можливо тим, хто не читав, не слід читати мою рецензію, щоб не втратити інтерес. Так само, як у сучасному суспільстві. Знайдеш багатого і впливового покровителя - блищатимеш у вищому суспільстві, станеш успішним, багатим. Якщо народився багатим, то без покровителя, обертатимешся у вищому світлі. Втратив гроші – на вихід. Роман викриває вади: лицемірство, брехня, пихатість, оцінку людей не за якості, а за фінансове становище. Іноді при цьому автор звертається до читача. Багато пише правильно, але багато непотрібних описів дворян. Майже до нескінченності перераховуються титули графів і маркізів, хто чий родич, що вони роблять, хто на кому одружений, скільки дітей, хоча ці лорди та леді мають до оповіді або зовсім невелике відношення, або не мають зовсім. У лорда такого дружина гостювала в будинку той, хто сьома вода на киселі комусь, хто знайомий з тим, хто родич того. Це все можна викинути із книги. Це зіпсувало враження про роман, читала лише через Вільяма Добіна. Ще не сподобалося, що Ребека так легко всіх обманювала і втиралася всім у довіру. Можна припустити, що є легковірні люди, але він так пише, начебто майже всі в Англії дурні, яким достатньо сказати два слова, і вони готові. Автор приділив втирання в довіру мало часу. Почитати, як Ребека обходжує потрібну їй людину, було б цікаво. З усіх персонажів тільки Доббін одразу її просік. Не люблю мелодрами, але любовна лінія між Емілією та Вільямом сподобалася. Жаль, що в кінці ми не побачили, як Емілія зриває зі стіни ідіотський портрет, що зустрічати пароплав вона йде вже не в жалобній сукні. Не показаний і момент усвідомлення Емілією, що вона любить Вільяма Добіна. Хотілося б почитати і текст листа, який вона йому написала, прочитати, як він його отримав, як зрозумів, що слова Емілії були лише слова, що треба їхати додому. Практично нічого не написано, що було після його повернення. Про те, як вони вирішили одружитися, про спільне життя, про їхні розмови, про народження Джейн, про їхній душевний стан після весілля. І шкода Джоза. Жаль, що він помер. Може, його вбили? Це залишиться таємницею. Незважаючи на його недоліки, він не викликав негативу. Ребекка, так, до мозку кісток брехлива, фальшива. Тартюф у спідниці. Хоч до кінця книги вона досягла багатства, не факт, що вона розсудливим і не влізе в чергову аферу через свою натуру авантюристки. І все-таки "Ярмарок марнославства" мені сподобався.