Книга "Ярино, вогнику мій" не викликала в мене захоплення, на яке я очікувала, оскільки я люблю історичні романи. Тим більше про козаків. Тут іде мова про часи правління Богдана Хмельницького. Відважні козаки і сором'язливі красуні-українки, кохання, зрада, інтриги... Із плюсів можу відмітити сюжет. Мова йде про пригоди гарної дівчини Ярини. Історія перекликається з "Роксоланою", оскільки наша героїня також потрапляє в полон до кримських татар. Також сподобалися самі герої. Ярина - красуня з характером. Її брат-близнюк Ярема хоробрий парубок. Козак Данило, коханий Ярини, добрий, відчайдушний, сміливий. Аяз - жорстокий, запальний татарин, який (як виявилося) вміє кохати всім серцем. Дід Ярини та Яреми Станіслав - гульвіса, який любить тільки себе і гроші. Для мене найприємніший персонаж - хрещений Петро. Він як янгол-охоронець для двійнят. А жителів гарему можна описувати безкінечно. Із мінусів - стиль письма автора. Книгу читати легко, цікаво, але роман написаний, як на мене, як казочка. Не дуже сподобалася кінцівка, все так складно і заплутано. Але загалом книга справила приємне враження.

Романтична історія про любовний трикутник. З історичного – згадки про події 1650-х років. Двійнята Ярина та Ярема залишаються сиротами з маленького віку. Їхній дід, березанський сотник Станіслав Черевковський, змушений взяти їх на виховання, хоча не відчуває до них ніжних почуттів. В будинку діда прихильно до них ставилась тільки кухарка. З появою нової дружини сотника – Меланки, життя брата та сестри стало ще нестерпнішим, і врешті-решт Ярина з Яремою змушені були тікати з дому. Ярема поїхав на Січ, і жив з хрещеним батьком Петром. Ярину прийняли за доньку в зимівник чужі люди: Уляна та Степан. Життя, наче б, то налагодилось, але втрутилось кохання. Ярина зустріла Данила, і близьке щастя у власному будинку враз стало далекою мрією. Ярина потрапила в неволю, частково через свою гординю та непорозуміння, що трапилось між молодими людьми. З цього часу почались її поневіряння в Криму, інтриги, боротьба за честь та віру. За її серце боролись український козак Данило та мурза Аяз. Кожен з них був близький до душі Ярині, але потрібно було вибрати одного. Перша частина роману цікава: описано український побут, природа, трохи про історичні події того часу. Друга частина, схоже, написана під враженням від турецьких серіалів та Роксолани і роман скотився до мелодрами. Кінцівка втомила. Реальна оцінка 3,5/5, округлю до чотирьох, щоб підтримати українського автора.

Ярослава Дегтяренко зарекомендувала себе як автора історичного роману. З кожної її книги можна вивчати історію України. Письменниця надає великого значення фактам минулих століть, працюючи багато з архівами, щоб покласти реальні події в канву своїх книг. "Ярино, вогнику мій", крім історичної основи, має ще й яскравих персонажів. Вони живі, емоційні, запальні. А палку головну героїню навіть називають вогником через гарячу вдачу. З Яринкою в книзі трапляється стільки пригод, що неможливо відірватися від читання! Любовна тема є провідною у творі. Хоча вона аж ніяк не перетворює його на звичайний любовний роман. Тут детально описується побут татар - корінного населення Криму, їхні звичаї і закони. Дещо відкривається по-новому, оскільки авторка прагнула розказати, як було в дійсності, а не взяти інформацію зі шкільних уроків історії. Цією книжкою можна зачитуватися безвідривно, намагаючись вгадати розв'язку заплутаних стосунків і подій. Він змушує то посміхатися, то хвилюватися за героїв, то затамовувати подих від напруги.