"Якщо подорожній одної зимової ночі" стала моїм першим знайомством з Італо Кальвіно, і він одразу став моїм улюбленим автором. Тепер я хочу прочитати все, що він писав. Це просто неймовірна історія! Книга наче сама оживає у твоїх руках - читач постійно переноситься між різними оповідями, що перериваються на найцікавішому моменті, і ти наче стаєш співучасником пошуків, спроб розплутати історії, які ніколи не завершуються так, як очікуєш. Гра з читачем, розбиття четвертої стіни, несподівані переходи між сюжетами - усе це дивовижно захоплює. Мені особливо сподобалося, як Кальвіно показує любов до книг і читання. Усі ці історії всередині історії, пошук загублених сюжетів, несподівані повороти - все це ніби маленькі подарунки для тих, хто справді цінує процес читання. Я часто сиділа з посмішкою, бо так красиво, захопливо і водночас тонко описано емоції читача, його здивування і захоплення. Сюжет з кожною новою історією ускладнюється і стає дедалі цікавішим. І хоча жодна з історій не закінчується традиційно, кінцівка залишає відчуття повної завершеності, але не через конкретні події, а через усвідомлення, що саме читання і пошук історій, взаємодія з ними та відчуття несподіванки і відкриття є справжнім сенсом книги. Особливо тішуся, що ВСЛ зробили додрук, і я нарешті отримала можливість прочитати цей шедевр. Це книга, яка надовго залишає відчуття радості від самого процесу читання і нагадує, наскільки дивовижним може бути світ літератури.

Моя перша зустріч із Італо Кальвіно відбулась завдяки цьому українському перекладу Якщо подорожній одної зимової ночі. Я зовсім не розуміла, що це я взагалі щойно придбала. Це вже пізніше я довідалась про об'єднання УЛІПО, до якого входив і Італо Кальвіно та про інших представників об'єднання: Раймона Кено (до речі, дві його книги є тут, я вже одну придбала і хоча другу), Жоржа Перека. (До речі, любі видавництва, перекладіть Перека, а, будьласочка!). Мета членів об'єднання - гра з мовою, читачем, автором, використання різноманітних стилістичних засобів задля викриття та деконструювання структури смислу, тексту, читача та автора. Читання книги — інтелектуальна гра, робота та розвага водночас. Автор так майстерно веде читача крізь текст, що як би ти не хотів "не вестися" на провокації, все одно ти з подивом себе знаходиш рівно там, де задумав автор - то в жерлі якоїсь революції, то в Японії, то десь в Латинській Америці, то в ролі Читача. Спочатку ще є надія дізнатися продовження всіх тих розпочатих історій, потім втрачаєш цю надію і коли вже здається, що ніякого взагалі сюжету тут немає, він з'являється. Все це приправлено щедрою дрібкою роздумів про текст, читання, автора. Окремо хочу подякувати видавництву за шикарне видання, із суперобкладинкою, з ляссе. суперобкладинка з дизайнерського картону "в рубчик", якого так приємно торкатися; під суперобкладинкою дуже стильна обкладинка із текстом на ній "у стилі" самого твору. Раджу цю книгу всім, хто не боїться читацьких експериментів, любить постмодернізм, має достатньо гумору, щоб не дратуватися незакінченими історіями, не боїться закінчити, як я та вишукувати усі книги автора (любі видавництва, перекладіть Кальвіно побільше, будь ласка!)

Це було моє перше знайомство з Італо Кальвіно. Я не знала чого очікувати, але чомусь мене захопила сама назва. І не дарма! Це дотепна, іронічна та постмодерністська гра, в яку грає з нами чи то автор, чи сама література повсякчас. 10 різних історій, різних стилів та ще одна, яка об'єднує і тримає всю книгу — з Читачем та Читачкою. Часом не розумієш, навіщо вся ця детективна історія про книжки потрібна? Чому ми не можемо просто дочитати розповідь до кінця? Коли ми схибили і втратили пошук, ще й з'являються різні філософські питання на кшталт «хто такий письменник», а автор починає іронізувати сам з себе? Та якщо дочитати до кінця, все стає зрозумілим — це не просто книжка, а книжка про мистецтво читання. За сюжетом, головний герой купує книжку з браком, яка повторює всі 30 попередніх сторінок, але героя так захопив сюжет, що він починає шукати продовження. Але всі так заплутались у назвах, авторах, країнах та перекладах, що підсовують все нові й нові романи з новими героями. Загляніть, до речі, за паперову обкладинку — вона повністю відповідає змісту книгу і є дуже дотепною. Роман, дійсно, треба читати повільно, як пише сам Кальвіно, звучно вмостившись. Якраз для зимових ночей чи днів, коли можна лишитись з книжкою та уявою на самоті.