Таня Малярчук давно встигла вибороти собі статус впливової й помітної авторки в сучасній українській літературі. На цьому шляху критики кидали її творчість із одних крайнощів у інші - від "Книжки року" до "Золотої бульки". Серед "відзначених" чи "помічених" творів книга "Як я стала святою" цілком незаслужено може загубитися. Особисто в мене творчість письменниці чомусь завжди асоціюється із сірим кольором, але в позитивному його трактуванні. Дана книга не стала виключенням. Вона, можливо, не така глибока як інші книжки пані Малярчук, але цілком органічно вписується у її творчий доробок. Одна критикиня, з думкою якої не можна не погодитися, висловилась, що Малярчук пише історії про невдах, або людей, що знаходяться на маргінесах життя. Та хіба це погано? Щасливий кінець настає не для всіх персонажів, але навіть песимізм життя не відбирає у них найважливішого - вміння й бажання мріяти. У повістях, що наповнюють книгу авторка вже традиційно для себе грається із реаліями буття й сюжетами, що виходять за грань реалістичності. Чи варто починати знайомитися із творчістю письменниці саме цією книгою? Мабуть, що ні, бо є значно потужніші твори ("Біографія випадкового чуда", "Забуття" та інші), але від цього "Як я стала святою" не стає гіршою й заслуговує уваги читача.

Таня Малярчук – одна з найцікавіших письменниць сучасної української літератури. Ця авторка володіє безсумнівним даром розповідати цікаві історії і робити так, аби читач залишався заінтригованим до останньої сторінки. Збірка «Як я стала святою» - це рання проза письменниці. Входить сюди три повісті – «Як я стала святою», «Комплекс Шехерезади», а також «Ми. Колективний архетип». Не можу назвати цю книгу своєю улюбленою з творчого доробку Малярчук, проте мені було дуже цікаво познайомитись з ранньою її прозою. Найбільше мені сподобався твір під назвою «Ми. Колективний архетип». Мова тут йде про не надто велике місто, в яке якось переїздить родина з матері і юної доньки. Жінка влаштовується на посаду викладача в місцевому навчальному закладі, дівчина починає навчатись там. Здавалось би, що тут може бути підозрілого. Але місцеві жителі – «Ми» - вирішується тримати руку на пульсі. Вони встановлюють слідкування за мамою і донькою, і навіть наймають місцевого хлопця, аби він позалицявся до дівчини. Чим виллється все це – читайте у цій симпатичній збірці.

«Как я стала святой» - это сборник ранних произведений украинской писательницы Тани Малярчук, чьи романы и рассказы я очень люблю. Этот автор умеет заинтересовать, увлечь читателя. У нее легкий слог и захватывающие сюжеты. Не могу сказать, что произведения, которые уместились в эту книгу, я причисляю к своим любимым (есть те, которые я люблю гораздо больше), но они очень любопытны. К примеру, повесть «Комплекс Шахразады». Здесь речь идет о пансионате, в котором живут совершенно разные люди, но все они независимо от пола страстно влюблены в почтальоншу Геру. «Комплекс Шахразады» напоминает микс из разных стилей, которые Таня Малярчук «подсмотрела» у других писателей. Но, конечно, здесь надо делать скидку на то, что писала его очень молодая и на то время неопытная автор. Весьма любопытной является и повесть под названием «Мы. Коллективный архетип». Она повествует о семье из матери и дочери, которые переезжают в новый для себя город и сразу становятся объектом пристального внимания этих самых «нас». Очень острая пика тем, кто любит совать свой нос в чужие дела.