Так збіглося у часі, що це вибране Голобородька я читав опісля збірки "Wszelki wypadek" Віслави Шимборської. Шукав крихти інформації про автора в Інтернеті і знайшов лише декілька коротких відео на Youtube та газетних інтерв'ю. Відносно нещодавно в мережі піднімали галас, щодо висунення Голобородька на Нобелівську премію, але балачки залишилися лише балачками. Я не хочу порівнювати Шимборську та Голобородька. Це немає сенсу. Навіть не зважаючи на те, що Віслава отримала Нобеля. Але я можу з упевненістю сказати, що ми можемо пишатися таким поетом. Його вірші філософські по суті, демократичні за формою, образні на рівні людської підсвідомості та масштабні історично. Я дуже шкодую, що не познайомився із поезією Голобородька у школі: тоді його просто не вивчали (не знали?). Але я неймовірно щасливий тому, що відкрив його зараз і що мої діти його читатимуть. Я тішуся, що Поет повертається до свого читача. Його талант відкрив наприкінці 60-х Іван Світличний. Але опісля розгрому шістдесятницького руху, Голобородько довго не друкувався. Лише в 90-х отримав Шевченківську премію, але його творчість не набула такої популярності, як того заслуговувала. Іван Малкович у післямові до цього видання пише, що "зрештою ім'я його таки вкрали і назвали ним клоуна". Від себе можу додати, що клоуна забудуть, як хочеться забути будь-яку ганьбу, а Поета пам'ятатимуть вічно. Хочу подякувати Івану Малковичу за це видання.