"Я (Романтика) - це психологічна новела українського письменника Миколи Хвильового, яка розповідає нам про чоловіка, чиє "Я" почало роздвоюватися в складних повоєнних умовах, так само як "Я" революції суттєво відрізнялося від методів досягнення тих ідеалів, які тогочасна влада пропагувала. Своїм змістом вона всеціло засуджує більшовицький революційний фанатизм, який згубив чимало життів абсолютно безвинних людей. Це дуже складна новела. Морально, а також за змістом. У її сенсах можна довго шукати одну правильну відповідь, але все набагато складніше, ніж може видатися на перший погляд. У школі може здаватися, що це чергова нудна історія, але "Я (Романтика)" з того моменту, коли стаєш дорослим, розумієш, наскільки це багатошаровий та цікаво написаний твір. Справжній шедевр, який змушує задумуватися над багатьма речами. Цікавими також є образи, які, на мою думку, цілком характеризують роздвоєність "Я" головного героя: доктор Тагабат, дегенерат, Андрюша... Однозначно рекомендую ознайомитися із цією новелою!

Новела "Я (Романтика)" - один із найжаскіших і найбільш провісницьких текстів Миколи Хвильового... Текст, який тісно переплетений із темою роздвоєності особистості (так-так, епіграф "Цвітові яблуні" Михайла Коцюбинського є ознакою саме тематичної співпричетності, а не чогось іншого), а тим паче - із темою розвоєності особистості за умов ведення бойових дій (для когось - національно-визвольних змагань, для когось - наступально-окупаційних бойових операцій), коли кожна особистість, наділена здатністю й здібністю до логічного мислення, мусить повсякчас розриватися поміж серцем/емпатією та раціональним началом у собі/тоталітарною ідеологією/офіційними догмами чи приписами... І подібний вибір - завжди є непростим, навіть болючим і трагічним. Новела є настільки емоційною, правдиво-істинною й захопливою, що за життя Миколи Хвильового від цього тексту у виконанні самого автора жодна слухацька аудиторія просто не могла емоційно відійти й відірватися увагою. Новела настільки розворохоблює, провокує й ставить незручні запитання кожному з нас, що за життя Фітільова-Хвильового його було неодноразово звинувачувано в розстрілі власної ж матері (так-так, політика творення фейків більшовицькою/російською/тоталітарною владою - то геть НЕ нова практика! Вони, тобто фанатики-росіяни всіх ґатунків - "заточені" на таку дезінформацію)... Тільки Микола Хвильовий застрілився значно раніше, аніж відійшла в позасвіти його рідна мама. А любов, ніжність і співчуття, висловлені персонажем-сином у цій новелі є направду безмежними й вічними формулами для синівської любові!