Творчість Івана Павловича Багряного (1906-1963) - талановитого українського письменника і активного громадсько-політичного діяча, удостоєного Державної премії України імені Тараса Шевченка (1992), - тривалий час замовчувалася в радянській Україні. Лише останнім часом тут видано романи «Тигролови, «Сад гетсиманський», «Людина біжить над прірвою».

Читач уже мав можливість ознайомитися також і з кількома публіцистичними творами Івана Багряного, поданими в збірці «Під знаком скорпіона («Смолоскипи, 1994), однак всебічне уявлення про багату і містку публіцистику письменника дасть лише це найповніше видання. У книзі — за хронологією першої публікації — вміщено доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе (приведені, в основному, до норм сучасного українського правопису), які були надруковані в 1946-1963 роках переважно в журналі «Наші позиції» та газеті «Українські вісті — виданнях Української революційно-демократичної партії (УРДП), яку в еміграції організував і впродовж 1948-1963 років очолював автор.

У радянській Україні комуністична пропаганда таврувала Івана Багряного ворогом народу, кваліфікувала як націоналіста та запеклого антирадянщика, а в еміграції вороги називали його агентом НКВС, прислужником Москви, звинувачували в комунізмі. Насправді ж він був мужнім патріотом, чесним письменником, для якого художнє слово і, передовсім, публіцистика етапи засобом боротьби за національну гідність і волю свого народу, за державну незалежність України. Гострим словом він критикував сталінський тоталітарний режим, викривав російський великодержавний шовінізм, оперативно відгукувався на події в СРСР, аналізував світове політичне життя тощо.

Публіцистика Івана Багряного, в якій яскраво відбилася його подвижницька політична та організаторська діяльність в еміграції, здебільшого не втратила актуальності і сьогодні, вона багато в чому повчальна і, як переконається читач, дуже цікава.